«А от у мене крамольне питання... В разі чого, вам буде шкода втратити Донбас?» — побачив статус колишньої колеги, уродженки Київщини. Відгуки були різні. Хтось кличе битися, хтось — «не варто, куме, борсатись, пускайтеся на дно», хтось обміняв би на Крим. Зважено ставлюся до всіх поглядів, але люблю, щоб люди знали, про що говорять.
Не забути, що «Донбасс порожняк не гонит», але інтернетні люди вже знають інфографіку, на якій видно, що й Україну він не годує. То що бере, а що дає Україні цей «баластний» край?
Коли ми в київському урядовому кварталі скидали «донецьку банду» на «мирній ході», не помітили там, на Інститутській, пам'ятник Анатолієві Солов'яненку — світової слави тенору, родом із самого Донецька. Він співав у міланському Ла Скала і зумів за життя ніколи не виконати комуністичної пісні й навіть не бути членом компартії, а Ленінську премію 1980-го пожертвував у Фонд миру (Шевченківську 1997 залишив собі).
Саме на часі згадати видатних для України донеччан. Але оскільки їх багато, а текст має бути під силу читачу, то обмежмося діячами культури — тієї цінності, брак якої так часто приписують нашому індустріально-промисловому Сходові.
Тому звиняйте, донецькі депутати та чиновники, звиняйте промисловці й навіть спортсмени. Про наймолодшого гросмейстера Руслана Пономарьова, про Клочкову і Подкопаєву — не тепер. Ваш земляк Сергій Бубка — у Книзі Гіннеса за найбільшу кількість легкоатлетичних досягнень, але зараз — про митців.
Слов'янськ. Зараз місто забарикадоване російськими військовими, а колись там зростав поет-романтик середини 19 століття Микола Петренко. Це автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю», «Взяв би я бандуру...» (де і Крим згадано), й подібних українських витворів.
Його сучасник Архип Іванович Куїнджі, народжений у Маріуполі, — пейзажист, відомий за картинами «Українська ніч», «Татарська сакля в Криму», «Дніпро вранці», «Чумацький шлях у Маріуполі».
Любити Україну «в електровогнях» закликав завсідник шкільної програми Володимир Сосюра.
Письменниця, поетеса та художниця Емма Андієвська, народившись у Донецьку, прожила переважно у Мюнхені та Нью-Йорку. Виставки її картин відбулись на багатьох континентах.
Леонід Биков, окрім актора й кінорежисера був, як пишуть джерела, «Степовим батьком українського козацтва». Можливо, це просто повторювана чиясь метафора.
З Донбасу родом також добра жменя дисидентів-шістдесятників і правозахисників. Іван Дзюба, Василь Голобородько, Олекса Тихий. Уродженецем Донбасу є й сам засновник Української Гельсінської Групи Микола Руденко.
Патріарх УПЦ Філарет, хоч і предстоятель Київського патріархату, сам родом — з Донеччини. А один із керівників одеської «Просвіти» Олекса Різників — і зовсім земляк Віктора Федоровича. Між іншим, також відбував ув'язнення.
Врешті, молодше покоління. Ірен Роздобудько сьогодні — одна з найплідніших українських письменниць. Пише українською. Багаторазова лауреат конкурсів за свої романи та кіносценарії. Деякі твори перекладені на російську й англійську.
Музикант DJ Omnia — Євген Смирнов. Народився 1987 року в Донецьку. Єдиний українець у світовій сотці електронних виконавців. За підсумками 2013 року в головному світовому чарті електронної музики він посів 48-ме місце. Чільних 100 позицій щороку складає DJ MAG — англійське видання, яке у друкованому вигляді виходить дев'ятьма мовами. Роком раніше він теж був серед верхньої сотні, щоправда десятьма сходинками нижче. Артисти з першої десятки збирають багатотисячні зали по всій земній кулі і гонорари яких вимірюються сотнями тисяч доларів: Hardwell, Armin Van Buuren, David Guetta, Tiеsto. «В Україні дуже багато талановитих музикантів у різних жанрах, але мені приємно бути першим з них у світовому рейтингу діджеїв. Упевнений, це лише початок, як для мене, так і для всієї української сцени», — сказав Смирнов. Omnia працює на найбільших світових фестивалях і майданчиках: Global Gathering, KaZantip, Trancemission, Ultra Music Festival. На його англомовний профіль «Omnia» у фейсбуці підписані понад 170 000 людей.
«Його треки грають топові діджеї планети, релізи виходять на масштабному і впливовому лейблі — Armada Music — і потрапляють у престижні компіляції», — зазначають піарники донецького музиканта.
Уродженець Горлівки Влад Кириченко, ставши мільйонером у російській столиці, повернувся до української, де створив Український науковий клуб, фінансує українське книго- й аудіовидавництво, річниці створення УПА та музичні фестивалі.
Можливо, хтось на південний схід просто не дивиться, а я бачу: масу небайдужих і сміливих журналістів, блогерів, громадських діячів. Засновник курсів української мови в Донецьку, а згодом — Нікополі, Горлівці... — Сергій Стуканов розмовляє українською грамотніше за мене. Ще приємніше, що він нею в Донецьку таки розмовляє.
Я впевнений, що багатьох за час писання й не пригадав, але, завважте, всі ці неостанні для України імена пробилися на Донбасі якому? Дощенту зрусифікованому. Можна прикинути, скількома талантами підживив би неньку регіон, якщо над ним потрудитись і знов надати йому українського обличчя.
Так, століття за століттям багато особистостей — як композитор Сергій Прокоф'єв (його «Танець рицарів» більше людей упізнає на звук, ніж за назвою), співаки Йосип Кобзон чи Міхей, — попри українське місце народження, стали не українськими, а російськими постатями, але са́ме за майбутній внесок талантів і йдеться в розмовах про те, кому відійде регіон і чи варто за нього змагатися.
Ще два факти.
Пам'ятаєте адресований «беркутівцям» вірш «Здравствуй, мальчик, за серым щитом»? Його авторка Тетяна Малахова — з тієї самої Горлівки. Каже, доти писала хіба що дитячі вірші, а цей за лічені дні так розійшовся, що їй письмово і телефоном дякували українці з різних країн.
Найбільший прапор України, площею 1350 м², називають саме «донецьким прапором». Через те, що його там пошила пенсіонерка Марія Бєляткова — вдова донецького шахтаря. Перший раз велетня, розміром 30 на 45 метрів, розгорнули на його батьківщині 23 серпня 2007 року. Згодом він побував у всіх українських областях, на Говерлі, під Крутами, в Хусті, під Берестечком та інших історичних місцях.
Є нетерплячі, що не хочуть морочитися з «баластом» і «гангреною» у вигляді Криму та Донбасу. На Галичині дехто з таких виступає за відокремлення кількох областей і їхній вступ якщо не до Європейського Союзу, то принаймні до європейського способу і рівня життя. Людська нетерплячка мені теж зрозуміла, та її я наразі не підтримую.
Не хочеться інтереси народу виставляти поверх людських, але я, соборник, готовий чекати на український Донбас довго. Готовий навіть не дочекатися впродовж свого життя. Бо що воно, коротке життя людини, в порівнянні з життям ідей, за які ним багато кому не жаль і пожертвувати?
Северин НАЛИВАЙКО, Gazeta.ua
