Киянин Володимир Горовиць — володар 25 премій «Греммі». Уперше за фортепіано сів у 5 років, а коли закінчив київську консерваторію, то всім було очевидно — перед ними майбутня зірка.
Юний геній
Починалося все у Києві. Нещодавно знайшли запис № 725 у метричній книзі міського архіву про народження Володимира Горовиця. Почав грати у 5 років. На випускному концерті викладачі й публіка влаштували такі овації, що навіть місцева преса не змогла обійти увагою цей виступ.
У 21 рік його запрошують на гастролі до Петербурга. За 11 концертів він зіграв аж 155 творів — феноменальна кількість, зважаючи на вік піаніста. А ще за рік у його арсеналі буде 12 концертних програм. Це при тому, що у професійних музикантів їх зазвичай 3-4.
Виїзд з СРСР
Та молодий піаніст не бачив свого розвитку в комуністичний країні. Спочатку переїхав до Берліна, а звідти у Штати. Тут довелося проявити характер. На одному з перших концертів Горовиць почув, що диригент незрозуміло чому збавляє темп композиції. Українець уперто тримав свій, так що мало дим не йшов з клавіатури, але цим врятував концерт. Публіка аплодувала весь антракт.
Визнання прийшло швидко. Коли Рахманінов написав черговий твір, то віддав виконувати його Горовицю, визнавши: той зіграє краще, ніж сам композитор. Українець давав щотижня по три концерти і, здавалось, абсолютно не відчував втоми.
Дивуючи публіку, міг з інтервалом у декілька хвилин зіграти один і той самий твір, але по-різному. Платівки з його записами ставали справжніми бестселерами, квитки розкуповували миттєво. До прикладу, лише за один концерт він зібрав фантастичну суму – мільйон доларів, який перерахував Червоному хресту.
Перерва у 12 років
І от на піку своєї форми, коли, здавалося, всі титули зібрано, він просто йде зі сцени. На 12 років. Казав, що втомився і відчув страх перед публікою. Це були непрості часи. Дружині довелося продавати картини імпресіоністів і коштовності. А тим часом композитор зачинявся вдома і грав, вивчав нові твори, відшліфовував техніку.
І таки наважився знову вийти до слухачів. Аби потрапити на виступ, люди вночі стояли в черзі за квитками, а дружина композитора розносила їм булочки і чай. Тоді на концерт-повернення у «Метрополітен-оперу» зібралися представники світової музичної еліти й усі вони були приголомшені. Віртуозність нікуди не зникла, а таким репертуаром не володів жоден музикант того часу.
Його гастрольний графік знову був розписаний на рік уперед, щоправда до Києва так більше й не повертався. Хоча за словами його біографа Дюбаля, часто згадував рідне місто. А якось, граючи з англійським оркестром, розлютився його повільності й вигукнув: «Я українець і покажу англійцям, що таке темп».
