Подільський край знаний підземними скарбницями — печерами. У потужному підземному гіпсовому пласті на півдні Тернопільської, Хмельницької та на півночі Чернівецької областей сформувався великий печерний масив – понад сто печер. Оптимістична, Озерна, Атлантида, Мельнички, Кристалічна, Вертеба... Остання — єдиний в Україні музей-печера трипільської культури. Цілі посудини, які людина не чіпала 5000 років, тисячі фрагментів кераміки, сотні уламків знарядь праці древньої людини, вироби з міді — усе це скарби Вертеби, пише Високий замок.
На дні Сарматського моря
Розташована Вертеба (від давньослов’янського «вертеп» — яма) серед чистого поля, біля села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопільщині. Знайти її самому непросто. І не варто. Вхід у печеру-музей закривають масивні металеві двері. Трипільські артефакти не давали спокою «чорним» археологам... Потрапити у печеру можна, заплативши 15 грн. за екскурсію в Борщівському краєзнавчому музеї.
Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Протяжність дослідженого підземного лабіринту — 9 км. Середня температура впродовж року +10°С. Відносна вологість 92% — 98%.
«Печера утворилася 10 мільйонів років тому. На поверхні тоді існувало тепле Сарматське море. Водорості падали на дно. Із них формувалися товщі гіпсів — досить м’якої породи. Коли почалося Альпійське горотворення, цю частину планети трусили постійні землетруси. У тріщини породи потрапляла морська вода, розмиваючи гіпс. Потім суша піднялася, а у тріщинах утворилися печери», — розповів працівник Борщівського краєзнавчого музею Олександр Дудар.
«Наддністрянська Помпея»
Печеру знайшов власник місцевих земель Ян Малевський далекого 1823 року під час полювання на лисиць. Вертеба вважається однією з найдавніших відкритих печер України. Біля входу Малевський знайшов багато керамічних виробів, походження яких, на його думку, належало до античної доби. Це було відкриття ще невідомої тоді трипільської культури (про неї дізнаються через 70 років).
«Першовідкривачі печери побачили у ній багато цілих посудин і черепків. Про це писав тодішній австрійській науковий журнал. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття в цій печері десятки разів проводили археологічні дослідження. Через велику колекцію археологічних знахідок печеру називають «Наддністрянською Помпеєю». Багато знахідок із печери — у Краківському музеї. За радянських часів печера була забутою і не досліджувалася, біля її входу виникло сміттєзвалище. У середині 1990-х, аби добратися до печери, вивезли два
КамАЗи сміття. Із 1996-го тут проводять археологічні дослідження», — розповідає пан Дудар.
У вивчених кілометрах вертебського лабіринту (загальна протяжність — десятки кілометрів) у непорушеному стані знайдені речі, яким близько п’яти тисяч років... Тут протягом 600 років (у IІІ — ІІ тисячоліттях до н.е.) жили трипільці. Про те, що в печері мешкали люди, свідчать чорні обвуглені стіни — сліди розведення багать для обігріву і освітлення, керамічні черепки, кам’яні лежаки, багато глиняних зернотерок і глеків для зберігання злаків...
«Кілька років тому ми відкрили так званий археологічний район. Прокопали вісім метрів вузького коридору, а далі 100 метрів можна було йти на повний зріст. Ми стали першими сучасними людьми, які туди потрапили після древніх предків. Там знайшли миску, мідну сокиру і ще багато знахідок. Більшість законсервували для подальших досліджень», — розповідає пан Дудар.
«Діти Сонця»
Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е. Вона розкинулася між Карпатами та Дніпром, на територіях сучасних України, Молдови і Румунії, на площі 350 тис. км кв. Ця культура — одна з основних давньоземлеробських культур Мідної доби. Трипільці будували поселення з двоповерховими домами, які спалювали кожні 50-60 років, будуючи нові. Це робилося, аби земля відпочила, а також, аби зайди не займали покинуті поселення. Вважається, що в цій культурі особливе значення відігравало Сонце. Трипільців ще називали «дітьми Сонця».
Чому люди, для яких таким важливим у житті було Сонце, жили під землею? Може, це було місце поховань. Може, Вертеба була складом і місцем зимівлі (коли нагорі 20 градусів морозу, то в печері цілий рік плюс 10). Може, ховалися від набігів ворогів. Багато глеків і наконечників стріл невикористані, а лежаки і багато слідів розведення багать свідчать, що в печері могли жити до 400 осіб водночас. Одна з версій говорить, що це було місце ритуальних процесій... У Вертебі було знайдено два загадкові жрецькі амулети у вигляді голови бика і багато чаш, призначення яких досі невідоме.
«Наш музей проводить у печері дослідження з американськими науковцями — порівнюємо ДНК трипільців, знайдені в печері, з ДНК мешканців навколишніх сіл. 2008-го ми знайшли в печері 12 людських черепів, яким по 5000 років. Гадаємо, це були жерці. За формою черепів знаємо, що ці люди були схожими на нас. Це унікальна знахідка, адже трипільських могил практично не існує — вони спалювали померлих. Дослідження засвідчили, що генетично найближчі нащадки трипільців живуть зараз у Країні басків», — каже пан Дудар.
Серед знахідок — колекція глиняних жіночих фігурок. Із знаків, які нанесені на статуетках, характерним є ромб, що символізує жіночу плодючість та засіяне поле. Зооморфна пластика представлена фігурками биків. Трипільці вірили, що бик, як чоловіче начало і символ Сонця, був атрибутом культу плодючості. Виробничий інвентар представлений знаряддями з кременю, каменю, кості й металу. Основна маса знарядь праці — крем’яні вироби. Значна кількість знахідок з кістки і рогу. Зокрема, мотики з рогу благородного оленя. Добре збереглися майстерно виготовлені кістяні голки і кинджали. Знайдено амулет, вирізаний на кістяній пластині, пов’язаний з культом сонячного бика. Багато керамічного посуду зі щедрими трипільськими розписами. Характерні для їхньої кераміки кольори — червоний, білий і чорний.
«Ось тут маємо глечик, якому 5200 років. Він лежить у непорушному стані. Ось кістки тварин і ріг благородного оленя, які використовували як знаряддя праці. Ось тут була кам’яна лежанка — перед тим як лягати, долівку розігрівали. Дим виходив через тріщини у породі нагору. Багато знарядь праці зберігалися тут, мов на складі», — натхненно розповідає пан Дудар.
Схрон УПА і кажани
У печері живуть чотири види кажанів, деякі з них занесені до Червоної книги України.
В одному з залів печери під час Другої світової війни був штаб УПА. Кімнату маскувала кам’яна стіна. Тут були ліжка, генератор і підпільна друкарня, яка випускала листівки. Зараз там залишилися гачки, на які вішали одяг, і місця від куль, де був тир... А на стелі бандерівський напис «Смерть бандитам. Слава Україні».
В іншій частині печери під час війни переховувалися євреї з навколишніх сіл. Німці дізналися, що там ховаються євреї, тому підірвали вхід. Та євреї знайшли інший вихід, тож ховалися в інших закутках печери.
