Ці дивовижні пейзажі пшеничних ланів, вибілених сонцем до молочних барв… Здається, такі є тільки у нас, в Україні. Мов кольори рідного стягу, виблискують золотом лани під синню безмежного неба. Наші батьки здавна були хорошими землеробами, вони любили і вміли вирощувати хліб. Хліб, який вважали священним. Сьогодні ми розкриємо вам його таємницю…

Наш хліб починається з благословення на добро, коли з чистим серцем і світлими думками ми розпочинаємо велику справу:

Ще з ранньої осені

ми засіваємо зерно у чорну родючу ріллю.

Земля, ще тримаючи літнє тепло, починає народжувати перші пагони, які колись стануть хлібом.

Зимові сніги вкривають їх білою теплою ковдрою,

щоб уві сні ті набиралися сили.

А навесні, коли прокидається вся природа,

поля вже зеленіють шовковими килимами молодих хлібів.

Ласкаве весняне сонце і щедрий дощ

допомагають пшениці зростати все вищою.

А коли сонце сідає за горизонт – стебла напуває вечірня роса.

Щоразу приходить ніч, яка огортає прохолодою все довкола і заколисує поля.

Та потім повертається день

і промені кожного нового світанку все більше золотять колоски,

які достигають під пісні жайворонків.

Літні грози омивають землю,

а вітри розчісують її золоте волосся.

Солодкий запах стиглої пшениці наприкінці літа означає,

що земля благословляє нас на збір урожаю.

Здавна це було великим святом,

і сьогодні є вінцем всього хліборобського циклу.

Скошене поле, ніби щойно виткане полотно

із велетенських клубків ниток,

відпочиває від колосків.

Далі великі і сильні машини енергією вітру і струму перемелюють зібране зерно на борошно.

Із того борошна у красивій глиняній печі

дбайливі бабусині руки випікають

запашну і рум`яну, налиту самим сонцем і силою рідної землі

хлібину – народжену землею, сонцем, вітром, вогнем та любов`ю до праці.

Тому немає на світі нічого смачнішого за український хліб.