Жовтень – традиційно весільна пора. Кожен, хто стає на рушничок щастя, мріє про міцний шлюб. Аби сімейне життя було довговічним, пара жила у любові та достатку, молоді люди вдаються до різноманітних ритуалів під час весілля. Проте ми, як люди віруючі, впевнені, що шлюб укладається на небесах…
Про весільні традиції та забобони «Високий замок» спілкувався з викладачем Волинської православної богословської академії, кандидатом богословських наук, священиком Андрієм Хромяком.
За пазуху – грудочку цукру
– Церковний шлюб – одне із таїнств Православної церкви, де двоє людей готові поєднати своє життя і дають обіцянку перед Богом, що житимуть благочестиво. Господь буде допомагати подружній парі, щоб несли всі тяготи сімейного життя з легкістю, – говорить священик.
Вінчання освячує та благословляє любов. Але є чимало випадків, коли не можна укладати церковного шлюбу. Наприклад, між хрещеними батьками та хрещениками. Заборонено вінчати близьких родичів до третього коліна включно, а також тих, хто раніше дав чернечі обітниці.
Церква також визначила дні, у які не можна укладати шлюбів: це усі чотири пости (Різдвяний, Великий, Пилипівка та Успенський), православні свята, які передбачають одноденний піст, а також напередодні храмових і найважливіших церковних свят.
– Щодо дня тижня, то насправді тут немає жодних особливих пересторог. Хоча у Західній Україні не прийнято давати шлюб у суботу, тому що в цей день служиться заупокійна Служба. Але і це не є проблемою, і, домовившись зі священиком, молодята можуть повінчатися, – зауважує о. Андрій.
— Чи дозволяє Церква вінчання без укладання державного шлюбу?
– Акт про державний шлюб потрібний. Хоча це не є обов’язковою річчю. Головне, щоб хтось із подружжя не перебував у цивільному шлюбі з іншою людиною.
Готуючись до вінчання, молодята повинні висповідатися і причаститися, а ще – подбати про головні атрибути: вінчальні ікони, обручки (символ вічності й нерозлучності шлюбного союзу), свічки (знаменують полум’яну та чисту любов), рушник для в’язання рук (символізує міцність стосунків) та рушник під ноги, на якому стоять наречені.
– З цими речами пов’язано чимало марновірств. Мовляв, обручка має бути без гравірування, бо подружжя спотикатиметься усе життя. Якщо впаде під час таїнства – до швидкого розлучення. Але ж по-різному може бути, бо присутнє хвилювання. Подружнє щастя залежить не від забобонів, а від людей. І чим більше вони приділяють уваги марновірствам, тим сильніше віддаляються від Бога, – наголошує священик.
А чого тільки не видумують! Щоб життя було солодким, молода кладе грудочку цукру у бюстгальтер. А щоб не зурочили – шпильку чи зубчик часнику.
– Добре ще вкласти цибулину, шмат сала та окраєць хліба – буде гарна закуска до чарки, – жартує о. Андрій.
А під п’яту – монету
Аби багатство не минало дім, наречена кладе під п’яту монету, а щоб була гарна погода на весільній церемонії – запрошує на гостину котів. Щоб донька увійшла більш люблячою в дім чоловіка, її мати виконує спеціальну гімнастичну вправу: після благословення пари поспішає… вимити підлогу (мовляв, щоб не повернулася до батьківського дому). Аби майбутній чоловік не був п’яницею, не повинен вступити на подвір’ї нареченої в калюжу, тож і вулиця ретельно прибирається.
Кажуть, не можна під час таїнства вінчання молодим балакати (аби не зронили свого щастя), оглядатися (щоб минуле не спокушало). Щоб ніхто не розділив, мають міцно триматися за руки, а щоб свекруха не головувала у новоствореній родині, наречена стереже, аби та під час вінчання не торкнулася правицею сина.
Щоб шлюб був міцним і довготривалим, на гостині має бути парна кількість людей. А якщо хтось захворіє чи з іншої причини не зможе прийти, тоді що, когось доведеться з-за столу випросити? Вважається, якщо молода першою ступить на весільний рушник, то буде в сім’ї головувати. Це одне з найпоширеніших марновірств. Адже саме чоловік відповідає за життя родини, двох голів не повинно бути, бо де є двовладдя, там є безвладдя. Варто обом дослухатися одне до одного й старатися рішення приймати спільно.
А от традиційно, зокрема на Волині, наречена обдаровує надбрамну ікону Пресвятої Богородиці (стрічкою чи вишитим рушником) – як подяку за благословення вийти заміж. А ще молодята залишають у храмі один коровай – цим висловлюють вдячність священику, що здійснив таїнство. Вінчальні свічки зберігаються шанобливо. Благочестива традиція – запалити їх на річницю шлюбу й помолитися при них, ще раз дякуючи Господу.
«Чин другошлюбних»
– На жаль, сьогодні шлюби нерідко розпадаються. Якщо людина вдруге одружується чи виходить заміж, можна ще раз вінчатися?
– Можна. Через людську неміч Церква ввела «чин другошлюбних». Він менш урочистіший і коротший. Проте, якщо один з молодят вперше стає на рушничок щастя, дозволяється провести чин першого шлюбу. Втретє вінчатися не можна. Перед тим, як вдруге йти до вінчання, людина повинна отримати церковне розлучення. Найчастіше причиною є подружня зрада. Тож наріжним каменем у стосунках між чоловіком та жінкою повинна бути заповідь: «Не чини перелюбу». Шлюб має бути чесним і непорочним, – повчає священик.
І додає, що життя у сім’ї – це постійний мученицький подвиг, символом якого є вінчальні корони. І не важливо, яка в цей день погода і хто першим стане в храмі на рушник.
