6 жовтня 1975-го – 40 років тому – Київ гудів. Адже ввечері футболісти «Динамо» змагатимуться з німецькою «Баварією» за Суперкубок УЄФА, а переможець дістане титул найсильнішої команди Європи, згадує ВВС. Україна.
Супротивник грізний, половина складу «Баварії» – чемпіони світу і Європи. Щоправда, у першому матчі 9 вересня в Мюнхені наші перемогли 1:0. Але ту гру радянське телебачення чогось ігнорувало – транслювали хокейний матч, і коментатор іноді повідомляв про перебіг подій у Мюнхені. Відео «голу століття» Олега Блохіна показали лише наступного дня у програмі «Время».
А тепер у Києві можна буде побачити продовження футбольного двобою! Матч починався о 19.00 на Республіканському (нині Олімпійському) стадіоні. Офіційні ціни на квитки вищі за звичайні – квиток ціною 1 рубль на верхньому ярусі коштував тепер 2,50.
Проте у касах квитків давно нема. Ажіотаж винятковий: на 100 тисяч місць (стільки вміщав стадіон) надійшло понад півмільйона замовлень від установ і громадян. Ті, хто не мав квитка, благали щасливчиків перепродати їм свій за будь-яку ціну. Один шанувальник «Динамо» віддав за квиток імпортний болоньєвий плащ, у ті часи дуже модний, який коштував 100 рублів.
Київ підготувався до приїзду «Баварії» і кількох тисяч німецьких уболівальників – центр міста причепурили, біля стадіону поклали новий асфальт, відремонтували лавки для глядачів тощо. В готелі «Київ» ресторанний шеф-кухар опанував секрети улюблених страв мюнхенської команди – супу мінестроне й молодої оленини під бернським соусом.
До матчу випустили значки «Суперкубок УЄФА» (продаються у всіх кіосках) і кольорові буклети з інформацією про «Динамо» та «Баварію» (купити можна лише на стадіоні, наклад тільки 30 тисяч примірників – утричі менше, ніж уболівальників).
6 жовтня від 17-ї години стадіон щільно оточила міліція – кілька кордонів. Пролізти «зайцем» – жодного шансу. Знайомі динамівців, хто без квитка, не можуть до них додзвонитися: футболістів заздалегідь відвезли на тренувальну базу в Кончу-Заспу і вимкнули телефон. Інших засобів зв’язку в ті часи не існувало.
Динамівців готували не лише фізично. Мав місце й ідеологічний вишкіл. Адже саме 1975-го СРСР масштабно святкував 30-річчя перемоги над Німеччиною. Тож на футбольному полі теж вимагали перемоги.
Перипетії історичного матчу відомі. Наші виграли – два голи у ворота суперника забив, наче з гармати, Олег Блохін. Після гри 53-річний президент УЄФА Артеміо Франкі, не маючи сил підняти Суперкубок (який важив чи то 15, чи то 36 кг) покликав до свого столика динамівців і жестом показав, щоб ті самі взяли високу чашу з золота й срібла. Анатолій Коньков, Михайло Фоменко і Володимир Веремієв ледь підняли її утрьох… Натомість медалей УЄФА переможці не отримали. Пан Франкі заявив, що його валіза застрягла у віденському аеропорту під час пересадки.
Після матчу до роздягальні динамівців зайшов Володимир Семичасний – колишній голова КДБ СРСР, на той час віце-прем'єр українського уряду, опікун «Динамо». Він сяяв. «Завтра відпочивайте, – наказав хлопцям і звернувся до тренера Лобановського. – А післязавтра, Валерію Васильовичу, зайдіть до мене зі списком – кому ще автівку не оформили, кому треба з квартирою допомогти».
До речі, машини динамівцям не були безкоштовним подарунком. Урядовий бонус полягав у можливості придбати новеньку «Волгу-24» поза чергою і за собівартістю. Невдовзі переможці вирушили до спортивного магазину, що біля Повітрофлотського мосту, й оформили покупку.
Ну, а безцінний здобуток – Суперкубок – виставили на теперішній Європейській площі у вітрині АПН (Агентство друку «Новини»), захистивши куленепробивним склом. Біля вітрини цілодобово чергував міліціонер: якщо приз викрадуть, станеться міжнародний скандал!
Наступної осені кияни передали трофей новому переможцю – бельгійському «Андерлехту». Адже кубок перехідний. Згодом стало зрозуміло, що могли не передавати: приз, виявляється, не мав офіційного статусу УЄФА. Його засновником була голландська газета De Telegraaf. Принаймні «Андерлехт», одержавши Суперкубок з Києва, залишив його собі – виставив у вітрині стадіону «Констант ван ден Шток». Там він виставлений дотепер. Нинішнім переможцям вручають інший кубок.
…6 жовтня після матчу люди довго не розходилися. Вулиці від стадіону до Хрещатика охопила ейфорія, публіка шумно чаркувала до першої години ночі (саме до цієї пори працювало метро). Таку сердечну радість десятків тисяч своїх мешканців Київ бачив протягом ХХ століття лише кілька разів.
