Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видало укази про скасування 12 776 ГОСТів, розроблених до 1992 року. Щоправда, виробникам та контролюючим органам дали два роки перехідного періоду, пише Високий замок.
Остаточно ГОСТи втратять чинність на початку 2018-го. У міністерстві кажуть, замість обтяжливої і неефективної системи обов’язкових державних стандартів Україна переходить до європейської моделі технічного регулювання, яка ґрунтується на застосуванні технічних регламентів і добровільному використанні стандартів.
«У чому принципова різниця між ДСТУ (ГОСТом) та міжнародними стандартами? ДСТУ описує весь виріб у деталях, – каже заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов. – Якщо взяти, наприклад, стілець, то в ДСТУ зазначено, скільки у нього має бути ніжок тощо. Виробники, які хочуть отримати значок ДСТУ, змушені сліпо дотримуватися стандарту, який при цьому не забезпечує якість продукту, а лише призводить до надмірного регулювання. Для ринкової економіки це безперспективно… Від такого підходу відмовляємося і переходимо на європейські технічні регламенти, які регулюють виключно безпеку продукції. Нам важливо, щоб стілець був зроблений з безпечних матеріалів, а його форму і дизайн виробник може вибирати сам».
Такі нововведення, без сумніву, втішать виробників, адже тепер вони можуть експериментувати зі складом продукції, як заманеться. Але чи зможуть споживачі бути впевненими у якості продукції після відмови від ГОСТів та ДСТУ?
— Насправді в Україні уже давно є можливість випускати продукції і за ГОСТом (стандарти, сформовані ще за часів СРСР, що діють на території СНД), і за ДСТУ (Державні стандарти України), і за технічними умовами виробника, – каже керівник відділу тестувань Незалежного центру споживчих експертиз “Тест” Ніна Кільдій (на фото). – Часто технічні умови використовують, якщо виробник хоче випускати продукцію, на яку нема ГОСТу. Наприклад, якщо взяти сметану, то на неї є ГОСТ. Але якщо виробник хоче випускати сметану з наповнювачем (наприклад, підсолену чи з зеленню), то мусить використовувати ТУ — ГОСТу на такий продукт просто немає. Гірше, якщо виробник переходить на ТУ не для того, аби випускати якийсь новий продукт, а щоб відійти від класичної рецептури і таким чином економити. Ми помітили, що виробники, які застосовують ТУ, частіше використовують замінники. Але якщо це вказано на етикетці — це не порушення. Досі технічні умови обов’язково треба було реєструвати за певною процедурою, тепер реєстрація буде не потрібною. Це крок назустріч виробникам. Якщо виробник захоче, він і далі зможе використовувати державні стандарти, і використовувати це, скажімо, з метою реклами продукції.
— А чим відрізняється технічний регламент від технічних умов і ДСТУ?
— Технічний регламент не такий деталізований, як ДСТУ, і формують його не на кожен окремий товар, а на групу товарів. Технічного регламенту на продукти харчування ще, знається, немає. Але уже є на мийні засоби. Тобто нема окремого регламенту на мило, на пральний порошок, а лише загальні вимоги до безпеки, маркування усіх мийних засобів, а не по кожному конкретно. Щодо показників безпеки, то вони як були, так і залишаються. Щодо якості товарів, то тут уже контролювати мають самі споживачі — купуючи чи не купуючи певний товар. Насправді для споживачів особливо нічого не зміниться. Оскільки вимоги до маркування залишаються тими ж — якщо виробник використовує, скажімо, рослинні жири у молочних продуктах чи інші замінники, ароматизатори, стабілізатори, він повинен це вказувати на етикетці. Проблема в тому, що часом на етикетці все красиво розписано, а вміст — не відповідає вказаному. Під час наших досліджень часто виявляємо фальсифікат, незалежно, чи продукт виготовлений за ГОСТом, чи за ТУ.
— А як бути з продуктами так званої класичної рецептури? Наприклад, ковбаса “Докторська” чи сир “Російський”. Тут виробники також зможуть експериментувати з вмістом?
— Уже давно виробники випускають “Докторську” з різними приставками — “Люкс”, “Екстра”, хоча за законом не мали права цього робити. Є навіть “Докторська” з курячим м’ясом, хоча курятини там і близько не може бути. Найбільша наша проблема — це фактично відсутність контролю за виробництвом. Це те, що треба вирішувати насамперед. Якщо цього не зробити, то чи ми замінимо ГОСТи на технічні регламенти, чи ми нарешті оновимо показники безпеки (а їх уже давно пора оновити), чи ми приймемо ще кілька законів, продукція, яку випускають в Україні, кращою і безпечнішою не стане.
