22 cічня Україна святкує День Соборності. Святкує, може, надто голосно сказано. Складно порахувати, для скількох громадян України тема визвольних змагань початку XX століття – «табула раса», або, ще гірше, «чорна історична дірка», в яку навіть страшно заглядати…
Напередодні чергової річниці ми підняли підшивки довоєнних видань. Що писали вони про цю дату?..
Це трапилося 22 січня 1919 року. У Києві, на Софіївській площі, урочисто проголосили акт злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. ЗУНР утворилася в листопаді 1918 року, потребувала допомоги у боротьбі з поляками. З цією метою Українська національна рада відправила до Києва своїх представників — Лонгина Цегельського та Дмитра Левицького.
Перемовини вони мали вести із гетьманом Дмитром Скоропадським, але доки прибули, Київ уже був оточений військами Директорії, влада змінилася. Посланці почали переговори з представниками Директорії, і 1 грудня 1918 року у Фастові підписали попередній договір, який обумовлював об’єднання двох держав.
«Не пам’ятаю, хто підписав першим, — ми, галичани, чи Директорія. Досить, що було це 1 грудня 1918 року близько полудня, в історичному Фастові, де між Галичиною і Україною була укладена перша угода про злуку», — зазначав Лонгин Цегельський. Документ передбачав входження ЗУНР «з усією територією й населенням як складовою частиною державної цілости в Українську Народну Республіку».
«Зі самого ранку йшли приготування до свята, — писала газета «Друг народу». – Будинки, особливо на вулицях, що прилягають до Софіївського собору, декорувалися флагами, коврами і полотнами з яскравими українськими малюнками».
«Оголошення грамоти було покрите криками «Слава». Потім доктор Олесницький прочитав цей же текст французькою мовою». Оскільки радіофікації не було, документи прочитували присутнім спеціальні окличники (читці) на чотирьох кутах площі.
«Як сон, як мрія, пригадується це, — Софійська площа, залита тисячами українського люду, оці полки української армії, Директорія та наші галичани під пам’ятником Богдану. Сивий голуб Сандуляк. Втираючий сльозу Стефаник, кремезний, з уже посрібленою бородою Старух, пучка духу, але що за дух! — Шмігельський... Усі вони — свідки й учасники цього великого дня. Чи не найбільшого в новітній історії України», — згадував Лонгин Цегельський
На жаль, втримати єдність не вдалося. І вже невдовзі Україна розпалася на частини між різними державами…
Проте пам’ять залишилася. Гортаючи сторінки західноукраїнської преси 30-х років, помітила, що подекуди Дню Злуки приділяють більше уваги, ніж навіть святам релігійним, що припадають на цей період.
Видання, які потрапили мені у руки, звісно ж, традицій не оминали, але номерів святами не перенасичували. В одній із публікацій навіть знайшла пояснення такого підходу, мовляв, самі знаєте, як святкувати і що готувати, тому не будемо цими порадами забивати дорогоцінну «площу». А от на патріотичне виховання місця не бракувало ніколи.
Січень називають місяцем українським, адже саме на цей період припало багато важливих для народу дат — і трагічних, і радісних. «Не тільки тим цей місяць український, що в ньому Цариця України породила свого божественного сина, — писав журнал «Жіноча воля» у 1938 році. – Вже суджено нам, щоб у цьому самому місяці, що в ньому народилася Христова правда, народилася і доля нашої України».
У «дівочій частині» цього ж журналу — детальна інструкція для молоді, як організувати святкування Дня української державності (Дня Соборності).
«Ми введемо цей день національної єдності в нашій хаті. Як? А хоч би так, що в нашій хаті буде порядніше прибрано, ніж вже. Так, щоб якщо хто ввійде, то це завважив і аж спитав». Журналісти радять дівчатам трохи «почванитися» знаннями історії, щоб «не було у нас батьків, малих братиків і сестричок, що були несвідомі значення сьогоднішнього дня». «Ми будемо сьогодні вистерігати комусь щось прикре зробити, щось таке, щоб внести смуток», — додають автори.
Це ж видання, тільки за 1939 рік, дає інструкцію святкування для дорослих. «Найкраще робити його таки того самого дня, себто в суботу по Йордані... Коли його улаштовуємо власними силами, треба, щоб хтось виразно прочитав статтю «Перший місяць у році – український». Також вірш Олександра Олеся «Вітри і бурі весняні». Гарно, складно і без перекручення відспівані пісня «Гей у лузі червона калина» й інші живлять ці сходини, що на них дівчата мусять домівку гарно прибрати. Національним гімном закінчити сходини (тільки треба його правильно вивчити)».
Поряд із Днем Злуки завжди йшла згадка про дату трагічну – 29 січня – день пам’яті про загиблих героїв Крут. Цю днину читачам рекомендували провести у строгому пості, а кошти, які мали витратити на їжу,.
Сучасна заклопотана людина, може, лише іронічно посміхнеться, прочитавши такі сценарії святкування важливих історичних дат. Проте приваблюють ці рядки щирістю, непідробним бажанням єдності духовної зі своєю «другою половинкою», навіть якщо й не було єднання територіального.
Саме цих миролюбних настроїв так інколи бракує сьогодні.
Ольга ЧИТАЙЛО, газета «Високий замок»
