Колонний зал імені М.Лисенка Національної філармонії України нещодавно зібрав шанувальників творчості знаних українських композиторів Жанни і Левка Колодубів.
Минулий рік був ювілейним для зіркового подружжя — їм обом виповнилося по 85. Навряд чи ще десь у світі можна знайти подібний феноменальний тандем, пише Ірина Сикорська для «Дзеркала тижня».
Унікальність Колодубів полягає не лише в тому, що їхній сімейний стаж перевищив 60 років. Вони обоє народилися у 1930 році першого числа (з різницею у п'ять місяців) — Жанна Юхимівна 1 січня відкриває рік, а Левко Миколайович починає квітучий травень).
Музичні здібності й любов до музики вони отримали у спадок від найближчих родичів. Батьки Жанни — професійні музиканти. Тато Юхим Брондз був улюбленим учнем, а згодом асистентом легендарного Петра Соломоновича Столярського, заснував у Вінниці музичну школу. Мама Левка Миколайовича Лідія Андріївна Колодуб була оперною співачкою. Обоє з подружжя зазнали гіркого сирітства.
Вихованням і Левка, і Жанни опікувалися бабусі. Саме їм судилося відіграти вирішальну роль у розвитку їхніх музичних здібностей та визначенні майбутньої професії.
Жанна закінчила музичну школу — клас скрипки і фортепіано, а потім — Київське музичне училище (також за двома спеціальностями), причому всього за два роки. Під час навчання в консерваторії фортепіано остаточно перемогло скрипку, і як піаністка Жанна досягла неабияких успіхів. А ще Жанна відвідувала факультатив із композиції у славетного Бориса Лятошинського. Вже з першого курсу вона працювала концертмейстером на кафедрах скрипки, хорового й симфонічного диригування, народних і духових інструментів — ось чому її ерудиція була значно ширшою, ніж у колег-виконавців, обмежених тільки знанням репертуару і власними технічними можливостями. Пізніше всі ці знання стали їй у великій пригоді.
Бабуся Левка Колодуба була вчителькою музики. Саме на її плечі лягла турбота про хлопчика, коли 1938 року, після арешту батька, родина переїхала до Харкова. Там Левко закінчив музичну десятирічку (клас кларнета). А в консерваторії навчався композиції у Михайла Тіца — звідти виніс просто неперевершене володіння оркестром, досконале знання усіх тонкощів оркестрової палітри. Втім, певну роль відіграла й робота в оркестрі Харківського оперного театру — всю оркестрову кухню Левко Миколайович тоді пропустив через себе. Цілком логічним стало обрання його в майбутньому президентом Асоціації діячів духовної музики.
Отже — і тут збіг: і Левко, і Жанна рано навчилися заробляти собі на хліб і визначилися з фахом. Вони й познайомилися на концерті: Жанна відвідувала всі концерти сучасної музики, пленуми СКУ, де звучали нові твори українських композиторів, а Левко 1954 року саме повернувся до рідного Києва, і його композиції залунали зі сцени.
Зустріч на концерті визначила їхню долю: Жанна стала Левкові не лише дружиною, яка подарувала йому двох дітей (а тепер оточена онуками), а й добрим другом і помічницею, хранителькою домашнього затишку.
Час спливає дуже швидко: ось уже незабаром 60-річний ювілей відзначатиме їхня донька Оксана — відомий музикознавець, заслужений діяч мистецтв України. Та й чи могло бути інакше, коли батьки — академік (Левко Миколайович) і член кореспондент (Жанна Юхимівна) Національної академії мистецтв України, професори Національної музичної академії (кожен створив власну педагогічну школу), увінчані званнями (народні артисти України) й нагородами (Левко Миколайович — кавалер ордена «За заслуги», Жанна Юхимівна — лауреат Премії імені М.Лисенка та ін.)
Понад піввіку подружжя Колодубів єднає любов до Музики. Її творення було і залишається для них нагальною життєвою потребою. За понад півстоліття активного життя у композиторській професії кожен з них віднайшов свою нішу, сформував неповторний авторський почерк.
Левко Колодуб по праву вважається корифеєм української музики і визнаним майстром масштабних полотен. У його творчому доробку — чотири опери, балети, оперети, 13 симфоній, понад 20 концертів для різних інструментів з оркестром, дві «Карпатські рапсодії», понад 20 оркестрових сюїт, хорові, камерні твори, романси, музика до вистав і кінофільмів — усього й не перерахувати! Він творив майже у всіх жанрах, причому все написане — майстерна, талановита музика з яскравим національним колоритом.
Симфонії Левка Колодуба — це своєрідна сага, літопис епохи, пропущений крізь серце й свідомість митця і втілений у неповторній звуковій палітрі. Симфонія-дума «Шевченківські образи», Симфонія в стилі українського бароко, «Симфонія'86», «Pro memoria (Пам'яті жертв страшних лихоліть в Україні)» — це лише найвідоміші з них. Фактично вони є своєрідною антологією життя цілого народу і водночас енциклопедією композиторської майстерності.
Композитор завжди намагався йти в ногу із часом (остання його симфонія так і називається — Zeitheist («Дух часу»). Однак на першому плані все-таки залишається художній образ, і головне завдання автора — донести його до слухача. За Симфонії №9, №10 і №11 Левка Колодуба удостоєно Національної премії імені Тараса Шевченка.
Композиторська кар'єра Жанни Колодуб розпочалася з напівжартівливого чоловікового прохання допомогти…. Це було на початку 1960-х років, коли вона вже мала донечку Оксану, працювала в консерваторії, виступала як піаністка. Левко Миколайович працював над музикою до кіно і, не встигаючи, попросив її написати ноктюрн для флейти. Ось де стали у пригоді знання, набуті в класі Бориса Миколайовича і під час концертмейстерської практики. Музика народилась, як кажуть, на одному диханні — Левко Миколайович не змінив жодної ноти. Початок виявився напрочуд вдалим, і відтоді композиція стала для Жанни Юхимівни життєвою потребою, а пробуджений композиторський талант розквітнув і зміцнів.
У доробку Жанни Юхимівни переважають твори камерного жанру: оркестрові симфонієти, сюїти, концерти; багато творів для дітей. Так, широковідомі два зошити її «Обробок пісень народів світу», «Музична абетка» (збірка пісень на народні тексти), а «Дитячий альбом» видано навіть у далекій Канаді. Багато хто знає наймасштабніший її твір — балет «Снігова королева», який протягом п'яти років з величезним успіхом ішов у Донецькому оперному театрі (партію Кая танцював знаменитий Вадим Писарев).
Найбільшою ж її пристрастю стала музика для різних духових інструментів та ансамблів: Драматичний концерт для труби з оркестром, Концертино для гобоя, струнного оркестру та фортепіано, «Українська сюїта» для квінтету духових, «Калейдоскоп» для флейти, гобоя та фагота, «Музика для чотирьох» для квартету саксофонів, «Ескіз в українському стилі» для гобоя та фортепіано, «Слов'янське коло» для флейти і фортепіано та багато інших творів, написаних на прохання музикантів, педагогів і студентів. Усі вони давно увійшли до концертного та педагогічного репертуару.
Звичайно, Жанна Юхимівна зберегла свою відданість і фортепіано — її перу належать два фортепіанні концерти, сюїти, альбом «Весняні враження» та інші твори. Не залишились поза увагою й інші інструменти — скрипка, альт, гітара, дзвіночки (альбом з 16 п'єс для цього інструмента став хрестоматійним, бо раніше оригінальних п'єс, написаних спеціально для нього, не було). І всім їм притаманні прекрасна темброва гармонія, делікатність, вишуканість і витонченість оркестровки. Її композиції вирізняються лаконізмом, мальовничістю і прозорістю.
У парному авторському концерті Колодубів, що його подарував їм минулої осені в Національній філармонії камерний ансамбль «Київські солісти» під орудою блискучого інтерпретатора сучасної української музики Володимира Сіренка, прозвучали різножанрові, але знакові для обох авторів твори. Відкрила концерт благородна й стримана «Партита для струнних». Нагадаю, колись Жанні пророкували блискучу скрипкову кар'єру: у 10-річному віці вона зіграла дебютний концерт дуетом із самим Давидом Ойстрахом!
Шість п'єс для струнних також підкреслили стильність і вишуканість їхньої авторки. А трагедійний Концерт для альта з оркестром Жанни Колодуб я вважаю однією з кульмінацій її творчості. Його присвячено пам'яті мами — Віри Войцицької-Брондз, випускниці Київської консерваторії, яка не пережила воєнного лихоліття й померла у 36 років. Його глибоко пронизливо зіграв Олександр Лагоша.
Другий відділ було присвячено Левкові Колодубу. Його Симфонія в стилі українського бароко свого часу відіграла визначну роль у тогочасному культурно-музичному житті, стала непересічною, знаковою подією: колись Колодуб започаткував нею стиль необароко в українській музиці. В сюїті «Турівські пісні» (маже 10 років тому саме «Київські солісти» стали її першими виконавцями) композитор пригадав і творчо переосмислив народні пісні свого дитинства. Це блискучий, надзвичайно ефектний концертний цикл, де легко впізнаються першотеми: козацька пісня «Гей, гук мати…», купальська «Гей, на Купала», жартівлива «Ой кум до куми залицявся» та ін. Л.Колодуб одягнув їх в академічне вбрання, опрацювавши як композитор фольклорний матеріал, і вони засяяли новими барвами.
Упродовж багатьох років Левко Миколайович вів клас інструментовки в Київській консерваторії. Його віртуозний Концерт для фагота з оркестром (феноменальний соліст — Тарас Осадчий!) укотре підтвердив, що Левко Миколайович є нині одним з найкращих знавців симфонічного оркестру, а концерт став окрасою рідкісного репертуару для фагота. Загалом вечір пройшов на підйомі.
Колеги, учні, друзі тепло вітали ювілярів і, як водиться, бажали їм многая літа. Приєдналась до теплих побажань і я: адже так хочеться, щоб вони ще довго тішили нас своєю Музикою. З роси і води вам, подружнє сузір'я!
