Станиславів кінця ХІХ – першої третини ХХ століття був важливим залізничним вузлом Галичини. Саме тут розміщувалася Дирекція залізниць (тепер – головний корус медінституту). Залізниця була прокладена через Станиславів у 1866 році при побудові лінії Львів-Ходорів-Станиславів-Чернівці. 1 вересня 1866 року потяг Львів-Чернівці прибув у у Станиславів – місто вступило в еру залізничних перевезень.
Пропонуємо цікаві факти із «залізничного» життя Станиславова.
Від світанку до заходу сонця. В австрійський період рух пасажирських поїздів відбувався тільки вдень. З настанням темряви поїзди зупинялися на станціях і пасажири йшли на нічліг у наперед визначені готелі, чи в приватні оселі. Вранці у визначений час пасажири поверталися до поїздів і продовжували подорож. Такий графік встановлювався для безпеки руху, а також для комфорту подорожуючих. У польський період поїзди почали рухатися і в нічний час.
Попередник рейкового автобуса. Влітку 1936 року на вітці Львів-Коломия почав курсувати потяг «моторово-експресовий», або ж «Люкс-торпеда». Зовні це був вагон обтічної циліндричної форми, який рухався без паротяга за допомогою дизельного двигуна. Новий потяг відзначався високою комфортністю для пасажирів і швидкістю не поступався сучасним рейковим автобусам (більше 100 км/год). Люди спеціально приходили на залізницю, щоб побачити це найновіше досягнення залізничної техніки.
Комфорт понад усе. Пасажири подорожували у вагонах трьох класів. Найбільш комфортними були вагони першого класу, проте навіть найнижчий третій клас не поступався сучасному плацкарту. Загальних вагонів не було і з’явилися вони тільки в радянський період. Найбільшою популярністю користувалися вагони третього класу, якими мандрувало до 80 % пасажирів. Вагони другого класу обирало до 18 %, а з найбільшим комфортом їздило
тільки до 2 % пасажирів. І справа тут була не тільки у більшій оплаті за проїзд у комфортніших вагонах, при продажі білетів строго враховувався соціальний стан подорожуючого. Білети третього класу навіть продавалися в окремій касі.
Престижна «колійова» робота. Залізнична служба вважалася однією з найпрестижніших в Галичині. І це було справді так. Працівники отримували зарплату значно вищу від середньої, форменний одяг, вугілля, оплачувану відпуску, безкоштовні квитки для себе і родини, державну пенсію. Інколи залізничники могли отримати навіть службове житло.
Не менш престижною була робота в «Цісарсько-королівських головних машинних майстернях у Станиславові» – тепер локомотиворемонтний завод.
У міжвоєнний період штатні працівники майстерень отримували 250-290 злотих, тимчасові – до 150 злотих при середній зарплаті у краї – 100 злотих на місяць. Раз на квартал ремонтники отримували інфляційну доплату.
Працювали робітники по 8 годин на день, мали один вихідний на тиждень, надурочні роботи гарно оплачувалися, а щорічна відпустка могла досягнути 24 днів. Вихідними були релігійні та державні свята. У 30-х роках ХХ століття майстерні забезпечували роботою більше 2 тис. працівників.
Проте на «колійову» роботу у польський період старалися брати тільки поляків, а українців часто звільняли під різними приводами.
Залізнична катастрофа. Найбільш трагічним випадком у Станиславові в 20-х роках ХХ ст., безумовно, була залізнична аварія, яка відбулася на лінії Хриплін-Станиславів 9 листопада 1928 року. При густому тумані снятинський пасажирський поїзд № 322 в’їхав у чортківський пасажирський поїзд № 1312, який затримався перед семафором. Частково пошкодилися паровоз потягу № 322 та два вагони потягу № 1312. З пасажирів 2 особи знаходилися в тяжкому стані і відправлені в лікарню, а 36 осіб отримали легкі ушкодження. Із працівників залізної дороги ушкодження отримали 6 кондукторів та машиніст потягу № 322. Одразу на місце аварії прибув рятунковий потяг з 4 лікарями та санітарами, які надавали першу
допомогу. Також медична допомога надавалася в лікарських амбулаторіях Станиславова. Для тих пасажирів, які могли продовжити подорож, було виділено спеціальний потяг до Львова. Залізничний рух швидко відновився. Поліція взялася за розслідування причин аварії.
