Намір Європейського Союзу скасувати візи для українців очікувано став топ-темою для українських ЗМІ, для обговорення блогерами, експертами та політиками.

Але інформація та припущення, що звучать у цій дискусії, не завжди є коректними.

У квітні Єврокомісія офіційно запропонувала скасувати візи для громадян України. Відтоді з'явилися десятки публікацій про особливості очікуваного безвізового режиму. Проаналізувавши їх, ми виділили низку поширених хибних уявлень і сподівань, які варто уточнити, а часом – і просто спростувати.

Стереотип І
«Візи скасують, тож тепер можна їхати жити в ЄС»

Їхати можна, а от жити – ні. Та й поїздки для постійного проживання мають граничну тривалість.

Тим, хто їздить до країн ЄС часто та надовго, доведеться контролювати кількість днів, проведених в країнах Євросоюзу без візи.

Обмеження – точно таке, яке ми мали із шенгенською мультивізою.

Без віз можна перебувати на території ЄС в 90-денний період на кожні 180 днів.

Оскільки ця система підрахунків може видаватися непростою (вона ускладнилася від 2013 року), Єврокомісія розробила онлайн-інструмент – шенгенський калькулятор – для тих, что часто подорожує до ЄС.

Форма підрахунку на офіційному сайті ЄК – не найзручніша, та в мережі є чималоальтернативних калькуляторів, в тому числі на туристичних сайтах; саме ними ми рекомендуємо користуватися.

Прорахунок може обернутися для вас недопуском на кордоні (при в'їзді у Шенгенську зону) або навіть депортацією (при виїзді чи при випадковій перевірці документів під час перебування).

Офіційно принцип обрахунку формулюється так: в Шенгені можна перебувати не більше 90 днів «за будь-який 180-денний період». На практиці це означає, що відлік ведеться на 180 днів назад від дати перетину кордону в’їзду чи виїзду. Не можна провести в Шенгенській зоні 89 днів, виїхати на день і повернутися на ще 90 днів, заявивши, що це почався новий 180-денний період – доведеться почекати за межами ЄС три місяці.

Наприклад, якщо ви вперше в’їхали до ЄС 1 грудня 2015 року, пробули до 31 грудня (31 день), потім з 7 січня по 7 лютого (32 днів), і з 1 по 20 березня (20 днів), а після цього захочете знову в’їхати в квітні, то у вас залишиться тільки тиждень дозволеного перебування.

І якщо ви, в’їжджаючи до Шенгену 1 травня, матимете зворотній квиток на 10 травня, прикордонник має право повернути вас до України.

Та по завершенні 180 днів від дати першого в’їзду ваші грудневі дні почнуть «згорати». Так, якщо ви в’їдете до ЄС 20 травня, то зможете лишитися там лише 1 тиждень.

А якщо на один день пізніше – 21 травня, то матимете право безперервно перебувати на території ЄС 38 днів – аж до кінця червня, оскільки щодня «згоратиме» один день, проведений в Євросоюзі 180 днів тому, у грудні.

Стереотип ІІ
«Кордон можна буде проходити без зупинок»

Це не так – прикордонники країн Шенгену перевірятимуть ваші документи.

Але є й протилежний міф –

мовляв, доведеться везти на кордон точно такий пакет документів, що нині – до консульства.

Це так само не є правдою, але про це – трохи нижче.

Отже, які документи теоретично можуть знадобитися при перетині кордону за безвізового режиму?

По-перше,
при перетині кордону без візи потрібен біометричний паспорт, дійсний щонайменше протягом трьох місяців після планованої дати повернення.

По-друге,
подорожуючий має бути готовий підтвердити намір повернутися назад. Наприклад, показати зворотній квиток або пояснити, чому його немає (приміром, якщо ви плануєте повертатися з Польщі до України автобусом і плануєте купити квиток на місці). Для тих, хто подорожує власним автомобілем, ця вимога, звісно, не є актуальною.

По-третє,
прикордонник може попросити підтвердити мету поїздки.

Варіантів тут має бути чимало. Приміром,

бронювання готелю вже є достатнім підтвердженням.

Це також може бути запрошення на конференцію чи інший захід, де декларується, що організатори забезпечують вам проживання. Якщо ви їдете до родичів, ви можете заявити про цей факт, але будьте готові надати їхню адресу та інші контакти чи – за наявності – підтверджуючі документи. При цьому немає потреби робити офіційне запрошення, яке є обов’язковим для візи (а це – довгий і часто коштовний процес).

По-четверте,
потрібно мати поліс медичного страхування, для тих, хто подорожує автомобілем – «зелену карту» (страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу).

І, нарешті, п’яте, найскладніше –
подекуди в ЗМІ лунають заяви про те, що за безвізового режиму українці будуть змушені доводити на кордоні свою фінансову спроможність – наявність коштів на час поїздки.

У кожної країни свої норми, але в середньому це близько 50 євро на день перебування.

Стереотип ІІІ
«Тепер буде ще складніше, аніж із візами!»

Та чи означає це, що на кордон тепер доведеться везти довідки з банку, з роботи і тому подібне?

Звісно, ні!

Для когось це може стати несподіванкою, але рекомендація про наявність грошового забезпечення діє і нині, для власників візи. І вимоги прикордонників в даному сенсі не змінюються від того, що ви надавали довідки у посольство. Це – різні служби, вони використовують різні регуляції.

Та на практиці ця норма застосовується вкрай рідко, коли у прикордонників є й інші обґрунтовані підстави відмовити подорожуючому у в’їзді.

Окрім того, навіть в офіційних повідомленнях ЄС зазначає, що не йдеться про вимогу надавати довідки з банків, і тим більше – мати цю суму «кешем».

У роз’ясненні для мешканців безвізової Боснії на сайті представництва ЄС чітко зазначено, що доказом платоспроможності є не лише готівка, а також банківські картки. А для перевірки дійсності картки – у випадку, якщо вона знадобиться – подорожуючий може скористатися обладнанням на території пункту перепуску або ж його можуть попросити сконтактувати із банком, який випустив картку.

Про довідки з роботи та виписки з рахунку – ані слова.

Додатково зазначається, що подорожуючий може взагалі не мати грошей, і це не буде порушенням, якщо приймаюча сторона бере на себе всі витрати. Це – не така вже й рідкісна ситуація. Велика кількість запрошень на міжнародні заходи та конференції містять такий пункт, і достатньо лише показати його прикордоннику. Нагадаємо, це – інформація з офіційного роз'яснення ЄС про правила функціонування безвізового режиму.

Підсумовуючи перелік документів, варто зазначити:

на практиці легкість проходження кордону переважно залежатиме від вашої готовності чітко та вмотивовано відповісти на два традиційних питання: щодо мети поїздки та дати повернення. І це – точно ті питання, які прикордонник ставить і сьогодні, за наявності візи.

Будь-яке хвилювання, втім, як і надмірно самовпевнена поведінка, може спонукати прикордонника до більш пильного контролю.

Особливої пильності варто очікувати у перший період дії «безвізу», особливо тим, хто поїде за кордон з новим біометричним паспортом, в якому не зафіксована ваша позитивна візова історія. В цьому разі не буде зайвим взяти з собою попередній паспорт, в якому є і візи, і штампи про перетин кордону.

Бажаним – але не обов'язковим, адже чутки про тотальний жорсткий контроль є не більше ніж чутками.

Доказом того, що масового надмірного контролю не буде, є приклад інших держав, які вже пройшли шлях України.

Зокрема, приклад Молдови, для якої безвізовий режим діє вже два роки, та Боснії і Герцеговини, де «безвіз» працює вже п’ять років. І там, і там діють лише вибіркові перевірки на кордоні. Причому остання є значно більшим за Україну «постачальником біженців» до Євросоюзу.

Так, опитані виданням «Смак подорожника» мешканці БіГ стверджують, що крім біометричного паспорта, від них не вимагали ніяких документів.

Натомість громадяни Молдови часом мали надавати більше паперів.

«Запитують зворотні квитки, бронювання житла і, звичайно ж, мету поїздки... Довідки з роботи або про розмір зарплати – не потрібні. Якщо є зворотний авіаквиток, можуть навіть не питати бронювання готелю», – розповідає журналістка Today.md Тетяна Марку.

Цікаво, що посольство Чехії в Молдові вказує, що навіть медичне страхування є бажаним, але не обов’язковим.

Таке розходження інформації може пояснюватись багатьма чинниками: наявністю чи відсутністю безпекових викликів з даної країни, «візова» історія взаємин між країнами тощо. Прогрес у реформах та позитивна історія роботи безвізового режиму формуватимуть сприятливий фон для подальшого безпроблемного перетину кордону громадянами України.

Стереотип ІV
«Безвізовий режим допоможе влаштуватись на роботу»

Тут немає однозначної відповіді, чи коректна дана думка.

Звісно, безвізовий режим не дає права на працевлаштування.

Для цього буде потрібний трудовий контракт чи то запрошення на роботу, на підставі якого оформлюється національна робоча віза або посвідка на проживання.

Робота в країнах Євросоюзу без офіційного дозволу є порушенням, за яке на порушника чекає депортація та заборону в’їзду до ЄС.

Крім того, спроби виїхати на нелегальні заробітки можуть зазнати провалу. Так, у випадку Молдови часом відмовляли у в’їзді до Шенгену саме тим громадянам, які викликали підозру – чи не їдуть вони на заробітки.

Та найбільші проблеми загрожують у разі, якщо нелегальна трудова міграція з України стане масовою. Тоді вона може бути розцінена Європою як загроза та зловживання безвізовим режимом і може навіть постати питання про його перегляд для всієї України.

За даними посольства Чехії в Молдові, порушенням вважається як нелегальне працевлаштування з перевищенням ліміту перебування на території Шенгенської зони, так інелегальні сезонні роботи, що вкладаються у «дозволені» 90 днів. Водночас для короткотермінового навчання (до 90 днів) спеціальний дозвіл не потрібен.

То чому ж ми кажемо про «неоднозначність» цього стереотипу? Бо певна допомога у працевлаштуванні справді можлива.

У згаданому вище матеріалі про досвід Боснії наводилася цілком легальна тактика пошуку роботи за кордоном: скористатися безвізовим режимом, щоб поїхати до певної країни; домовитися там про роботу; отримати запрошення; після чого повернутися додому і на підставі контракту оформити національну трудову візу.

Стереотип V
«З безвізовим буде легше отримати статус біженця»

Тут порада і «Європи без бар’єрів», і «Європейської правди» є однаковою: громадянам України не варто намагатися отримати статус біженця чи притулок в ЄС.

По-перше,
різке збільшення кількості прохачів притулку з України може бути розцінене як міграційний ризик і ініціювати ідею скасування безвізового режиму. До слова, у 2014—2015 роках таке різке зростання вже було зафіксовано, та в абсолютних цифрах Україна посіла тільки десяте місце серед країн-постачальниць прохачів притулку до ЄС.

По-друге,

намагання українців отримати притулок в ЄС нині є практично безперспективним.

Країни ЄС вживають серйозних заходів для протидії економічній міграції під прикриттям статусу біженця. У Фінляндії змінюють політику навіть щодо громадян Іраку, рівень безпеки в якому, на думку європейців, зріс.

За Женевською конвенцією, біженець – це той, хто залишив країну «внаслідок достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через свою расу, релігію, національність, належність до певної соціальної групи або політичні погляди і не може або не бажає скористатися захистом своєї країни».

При цьому ключовий фактор – не військовий конфлікт на території держави, а нездатність держави надати своїм громадянам захист.

Європа в цілому вважає безпечними неокуповані регіони України. Російська окупація і збройний конфлікт охоплюють близько 7% території України. А це означає, що переселенці можуть отримати захист і в своїй державі.

Про це опосередковано свідчить високий відсоток відмов нашим прохачам притулку. «Загалом, у 2015 році було розглянуто вдвічі менше заяв (9 295), ніж було подано... Лише 1,8% (390 рішень) українців отримали статус біженця», – йдеться у дослідженні CEDOS.

А деякі країни, як-от Німеччина, взагалі призупинили розгляд подань про притулок від громадян України.

І хоча України наразі немає в запропонованому Єврокомісією загальноєвропейському списку «безпечних» країн походження, та вона вже є у відповідних національних списках Болгарії, Люксембургу та Великої Британії.

Стереотип VI
«Українці занадто бідні для поїздок до Європи»

У «скептичній статті», опублікованій 5 травня на «Європейській правді», її автор Василь Зорястверджує, що «українці продовжують покладати надії на те, чим через бідність не скористаються».

Та узагальнення дуже часто є хибними, і це – не виняток.

Вкрай низький рівень середніх доходів не означає фінансової неспроможності абсолютної більшості українців.

Безумовно, ми фантастично бідна країна, а мільйони українців – лише виживають. Середня зарплатня, за даними Держстату, нижча за 5 тис. грн, мінімальна – 1450 грн. Але при цьому в Україні функціонує потужна тіньова економіка, забезпечуючи більшу фінансову спроможність українців порівняно з офіційними даними.

Автор вважає, що «мало хто дозволить собі викинути незайву суму» на біометричний паспорт, і порівнює Україну з Пакистаном, який, за його словами, запровадив біометричні паспорти ще в 2004 році. За 10 років їх отримали 4 млн осіб – це приблизно 2,2% від 180 млн пакистанців.

Та факти спростовують ці припущення. В Україні ситуація вже зараз є іншою.

Станом на квітень 2016 року вже видано близько 1,3 млн закордонних біопаспортів. Це 3% українців (без урахування окупованого Криму). І це – всього за «рік із хвостиком», адже нові паспорти почали видавати лише взимку 2015 року.

До слова, оформлення нового паспорту зазвичай є дешевшим, аніж шенгенської візи.

Вартість біометричного закордонного паспорта складає від 561,47 грн (за 20 робочих днів у ДМС) до 1168,62 (за 7 робочих днів у ДП «Документ»).

А для отримання візи через візовий центр треба сплатити консульський збір (35 євро) та сервісний збір, який, за даними моніторингу «Європи без бар’єрів», складає від 11 до 29 євро.

Тобто, якщо ви не підпадаєте під звільнення від зборів, мусите додатково викласти 46-64 євро (за офіційним курсом на час написання – 1320—1838 грн). А якщо ще згадати про необхідність кілька разів їздити до консульства/візового центру і збирати документи, то переваги біометричного паспорту стають ще очевиднішими.

Витрати на саму подорож до ЄС також можуть виявитися порівняно невеликими.

Наприклад, з Києва до словацького Кошице можна дістатися за 345-360 грн (135-150 – плацкарт до Мукачева, 212,5 – автобус до Кошице), до Варшави – за 500-600 грн автобусом, або навіть за 410, якщо їхати потягом до Львова, а звідти вже – автобусом.

З Дніпропетровська чи Харкова до Варшави можна доїхати за 800-900 грн автобусом або за 500-600 грн потягом з пересадкою на автобус у Львові.

Гірше з доступністю авіаційного сполучення, де ціни на найдешевші рейси до найближчих країн часто вимірюються сотнями євро, однак і цю ситуацію може змінити підписання угоди про «відкрите небо» з ЄС і прихід на український ринок європейських лоукостів, які, ймовірно, знизять ціни на деякі рейси до 1-2 тис. грн.

Безперечно, найбідніша частина українців не зможе дозволити собі навіть такі витрати. Проте навіть статистика подорожей до ЄС із візовим режимом доводить: відсоток тих, хто зможе поїхати за кордон в найближчі роки, суттєво вищий, ніж ті пакистанські 2,2%.

А безвізовий стане реальною перевагою для багатьох подорожуючих.