14 вересня відзначають свято Преподобного Симеона Стовника і матері його Марфи або, як кажуть у народі, – «Семена».
Преподобний Симеон провів у посилених чернечих подвигах 80 років, з яких 47 простояв на стовпі, тому Стовпник. Помер у 459 році н. е.
Хоча наші пращури новолітування відзначали навесні, бо саме ця пора року найкраще відповідала біологічному циклу – пробуджувалась природа, луки і дерева одягалися в буйзелень, з вирію поверталися перелітні птахи, а відтак, на думку дайбожичів, і мав наступати Новий рік.
Проте, з прийняттям християнства новолітування перенесли на осінь, і початок Нового року з часом офіційно утвердивсь у вересні.
Однак після переходу більшості українських земель до Російської імперії, щоб уніфікувати розбіжність зі старим літочисленням, Петро І переніс Новий рік з вересня на січень. Тому сьогодні ми відзначаємо Новий рік у кінці грудня, однак церковний Новий рік і дотепер починається з 14 вересня.
Традиції святкування дня Вогню (Семена)
У дохристиянські часи 14 вересня наші предки відзначали свято початку осені і вшановували бога вогню Симаргла. Давні традиції цього свята збереглися і у християнські часи, тільки день почали назвали на честь Семена.
На свято Вогню (Семена) жінки колись ліпили, мазали та розмальовували печі, а чоловіки і діти заготовляли дрова на зиму.
Ввечері цього дня у кожній хаті урочисто запалювали піч. І з цього часу вогонь у ній не гасили, а підтримували аж до Великодня. Відгомін святкування дня Вогню і дотепер можна зустріти у деяких селах Рівненщини, Житомирщини та Волині.
Колись на Волині молодь у день Семена гуртом ходила у ліс по дрова. Перед заготівлею приносили багаті жертви лісовим божествам. Після заготівлі всі з піснями йшли на центральний майдан села, де складали дрова. Старійшина розпалював величезне вогнище, кожен від нього брав частину і ніс додому, щоб розвести свій вогонь.
У містах, зокрема, у Києві у ніч проти Семена відзначали базарне київське свято «Весілля свічки», або «Свято свічки».
Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах. Кожен з ремісничих цехів цієї ночі вперше запалював свічки, якими від цього часу вже дозволялося користуватися вечорами. До цього дня у цехах робочий день закінчувався разом зі світловим, оскільки свічки не лише дуже дорого коштували, але і були причиною величезних пожеж, під час яких вигорав майже весь ремісничий тоді ще дерев’яний Поділ.
На Поліссі обряд запалювання вогню в печі називали «Женити комина». Розпалюючи вогнище, примовляли: «Дай, Боже, Семена оженити та до Великодня дожити». Коли вогонь розгорявся, у хатах відбувалися «засиджини». Майстри і майстрині рихтували робочий інструмент: ткацькі верстати, прялки, мотовила, шевське та кравецьке причандалля, гончарські круги та інше, щоб «засидіти» робоче місце на добрий доробок. Кожний мав на той вечір знайти собі роботу. Навіть діти мусили скубати вовну, пір’я, вишивати, вирізати.
«Засиджини» проходили щовечора аж до Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня). У народі ще живуть прислів’я до цього дня: «До Семена любив мед, пиво пити – не лінуйся по Семені роботу робити!» У піснях, присвячених цьому дню, славилися ті члени родини, які «добре ся потрудили і Семена звеселили», а також висміювалися ледарі, що «в холодочку лежали, коли добрі люди жито жали».
У козацькій Україні на Семена був ще один цікавий обряд під назвою «пострижини». Хлопчаків, які досягли шестирічного віку, вперше стригли.
Щасливий батько родини ставив посеред хати стілець, а на нього — діжку. Мати накривала діжу кожухом, а вже на кожуха садили хлопця. Спочатку чоловіки тричі піднімали хлопця разом зі стільцем і діжкою до стелі, «щоб ріс великий». А потім батько чи дід окроплювали голову хлопчини свяченою водою і шаблею відрізали пасмо волосся, яке мати загортала у хустину і виносила у комору.
У заможних козацьких родинах після відрізання волосся стріляли з рушниць. Наступний постриг хлопчика був через кожний рік ще два рази — до трьох, а потім — аж перед шлюбом.
Іншим цікавим звичаєм на Семена був ритуал «посадження на коня». Хлопці, які досягли 9 років і пройшли «третю стрижку», збиралися на майдані, де їх чекала громада. Юного козака батько садив у сідло бойового коня і, тримаючи його вуздечку, тричі обводив по колу. Той, хто втримався на коні, ставав учнем козацької сотні і всерйоз освоював козацькі бойові таємниці.
Цей звичай походив ще з князівських часів. Молодих княжичів також у цей день садили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, а там, після Служби Божої, пострижини виконував сам єпископ.
Із завезенням на наші землі картоплі, що визрівала саме у вересні і вимагала багато праці під час збирання, всі цікаві обряди Семенового дня були майже забуті.
У день Семена закінчувалися гуляння на «вулиці» й починалися вечорниці в хаті.
А ще існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерета і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. Тому вважалося, що після «Семена» горобців у селах ставало менше.
Аліна Астахова, «Рідна країна»
