Комітет з питань культури і духовності рекомендував Верховній Раді прийняти у першому читанні законопроект № 4511 про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в Російській Федерації як державі-агресору.
Представляли проект на засіданні Комітету 5 жовтня його співавтори народні депутати України Олег Петренко, Сергій Висоцький та Юрій Бублик, повідомляє РІСУ.
Суть особливого статусу, який очевидно передбачається саме для Української Православної Церкви (Московського Патріархату), полягає в обов’язку усіх відповідних релігійних громад укладати з державою договори (угоди) з додатковими зобов’язаннями щодо їх діяльності.
Зокрема, законопроект передбачає, що реєстрація та перереєстрація статутів релігійних організацій з особливим статусом “здійснюється після проведення відповідної експертної оцінки реєстраційних документів незалежними спеціалістами та за умови надання ними державному органу, який здійснює цю реєстрацію, позитивного експертного висновку”.
Також проект пропонує здійснювати призначення центрального і регіонального церковного керівництва лише після погодження відповідних кандидатур священнослужителів з Міністерством культури України.
Крім цього, пропонується, що такі релігійні організації “в обов’язковому порядку погоджують з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення), запрошення іноземних релігійних діячів для здійснення ними проповідницької та іншої канонічної діяльності”.
Слід зауважити, що Головне науково-експертного управління Верховної Ради розкритикувало законопроект № 4511 та закликало парламентарів його відхилити з наступних причин:
- Пропозиція законопроекту щодо надання “особливого статусу” з боку держави для одних релігійних організацій на відміну від інших, а також укладення з ними особливих договорів, може розцінюватись, як втручання держави у діяльність церкви, що порушує принцип рівності усіх конфесій та свідчить про дискримінацію.
- Кримінальним законодавством вже передбачена відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, тому не зрозуміло у чому полягає необхідність укладати договір, який містить вищезазначені зобов`язання.
- Абсолютно нереальним виглядає запропонований тримісячний термін подання такими релігійними організаціями необхідних документів для укладання відповідного договору (угоди), адже у разі запровадження такого припису біля 12,5 тис. релігійних організацій не зможуть вчасно виконати ці вимоги через неспроможність Мінкультури обробити таку кількість документів.
- Законопроект не окреслює коло питань, які мають бути з’ясовані в результаті експертної оцінки під час реєстрації/перереєстрації релігійних організацій, та хто саме може виступати у ролі “незалежних спеціалістів”.
- Вимога щодо погодження із Мінкультури всі призначення центрального та регіонального керівництва релігійних організацій порушує конституційний принцип невтручання та відокремленості держави від церкви, а також порушує право на свободу світогляду та віросповідання, закріплений у статті 35 Конституції України.
- Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ч.4 статті 24) вже передбачає обов’язок погодження релігійної діяльності іноземців для усіх релігійних організацій України, на запрошення яких прибувають такі релігійні діячі.
- За змістом проекту не зрозуміло, що автори вкладають у поняття “системне порушення законодавства”, та яким чином мають встановлюватися “факти співпраці з представниками мілітарно-терористичних угрупувань” як підстави для припинення діяльності релігійних організацій з особливим статусом.
Незважаючи на це та інші недоліки проекту, озвучені членами Комітету під час обговорення, Комітет ВР з питань культури і духовності підтримав законопроект № 4511.
Серед зауважень лунала думка про несвоєчасність даної ініціативи, яка може викликати міжнародний резонанс та привід для інформаційної війни проти України.
