У народі кажуть, що якщо щось втрачаєш, то обов’язково щось знайдеш. Хтозна, можливо, тут криється частка правди. Вінничанин Олексій Скрипаченко, закінчивши школу, вступив на державне відділення технічного університету.

Проте на другому курсі хлопець помітив, що різко почав втрачати зір. Подумав, що це через роботу за комп’ютером, бо ж вступив на спеціальність «Системний адміністратор».

Через це навіть покинув навчання. Та виявилося, що причина в іншому — у 18 років в Олексія діагностували хворобу Штаргардта — дистрофію сітківок. А через п’ять років юнак виявив у собі здібності писати вірші. Згодом почав створювати пісні і навіть записувати любительське відео на них.

«Коли виявили хворобу, то залишилося тільки 40% зору. Пройшло 12 років, тепер бачу тільки на 4-5%. Двічі на рік отримую підтримуюче лікування, то ще трішечки бачу. Коли поставили діагноз, то я покинув університет, але пізніше взяв себе в руки, вирішив, що освіта все ж має бути. Здобув фах кухаря та технолога харчування. Але через дуже поганий зір не можу працювати за спеціальністю», — каже Олексій Скрипаченко.

Проте хлопець не падав духом. Дізнався, що у Вінниці є підприємство, де можуть працювати люди з вадами зору, та влаштувався на роботу.

«Уже 8 років працюю на УВП УТОС, займаюся виготовленням кип’ятильків. Якось сидів на роботі за станком і в голові з’явилися рими, вирішив записати їх на папір, а потім — почалося… Дуже багато почав писати. На підприємстві ще є школа для незрячих людей, бібліотека, клуб. Саме там я вперше вийшов на сцену з авторською піснею. Коли співаю про незрячих, то буває, що вони плачуть», — говорить хлопець.

А нещодавно Олексій Скрипаченко повернувся з Одеси. Там проходив Всеукраїнський огляд-конкурс вокалістів системи УТОС, на якому вінничанин виборов третє місце в номінації «Авторська пісня».

Виступав він з піснею «Мрія не згасне» — про буденність незрячих людей і про те, як хотілося б, щоб ставилися до незрячих та слабозрячих людей. Бо, за словами Олексія, він часто зустрічається з байдужістю та непорозумінням.

«Я на роботу їжджу самостійно громадським транспортом, та ще й з пересадкою. Буває, що на зупинці — ні душі, я зупиняю маршрутку, запитую, який це номер, куди вона їде, бо я не бачу. А у відповідь вислуховую лайку водія та щось на зразок: «Окуляри одягни». Але, на жаль, окуляри тут не допоможуть. Чи в магазині, буває, прошу: «Подивіться дату виготовлення», то не всі хочуть допомогти», — каже О. Скрипаченко.

Життєві переживання та емоції хлопець викладає на папір. У його творчому доробку вже більш як 150 текстів для пісень та навіть декілька кліпів.

«Якби була можливість, то я б частіше знімав відео на свої пісні. Найбільше пісень про кохання: щасливе і не дуже, навіть трохи вигадане, але через власні переживання. Наразі активно займаюся підготовкою до випуску диска власних пісень. Це буде невеличкий тираж, примірників 100, не з ціллю комерції, а для себе та друзів. Якраз працюємо над створенням обкладинки до альбому. Там буде 13 пісень. Тематика — різноманітна: соціальна, патріотична, лірична. Після випуску альбому хочу ще збірку віршів видати», — ділиться планами Олексій.

А ще молодий чоловік знайшов друзів-однодумців і разом вони працюють над створенням власного гурту. Вже і назву придумали — ProZori...