«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна»
(М. Грушевський)
Історія з пошануванням, точніше, непошануванням 150-річчя з дня народження керівника української держави та батька української історії Михайла Грушевського є показовою і водночас сумною.
Справа в тому, що науковці та громадськість кілька років апелювали до влади з тим, щоб відзначити цьогорічний ювілей М. Грушевського на високому державному рівні. Адже загалом 2016 рік – це рік, на який припадає низка ювілеїв новітньої української державності та батьків національної української ідеї: 25-річчя Незалежності, 20-річчя Конституції, 160-річчя Івана Франка, 150-річчя Михайла Грушевського, 175-річчя Михайла Драгоманова тощо. Тому цілком логічно, що поточний рік мав бути роком української історії та української мови.
Але не сталося, як гадалося… Плани влади настільки «мінімізувалися», що з початкової задумки майже місячного пошанування ювілею очільника української держави ХХ ст. (адже за умов парламентської республіки, якою була УНР, М. Грушевський як Голова Української Центральної Ради керував державою), влада скоротила їх до кількаденного відзначення. А на практиці – взагалі про них «забула».
Виявилося, що відомі трагічні події інших народів стали більш важливими для української влади за історію власного народу!
Адже повага до керівника УНР не була проявлена жодною із нинішніх найвищих посадових осіб держави. Так сталося, що 29 вересня відбулося позачергове засідання Верховної Ради України. І як не тут згадати свого попередника, керівника українського парламенту (1917–1918 рр.)? Натомість, ні Голова Верховної Ради А. Парубій, ніхто інший бодай оголошенням не додумались пошанувати М. Грушевського…
Про уряд Гройсмана і мови немає, адже урядовці займалися іншими питаннями.
Лише на сайті Президента з’явилося невеличке «Слово до Українського народу з нагоди 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського», хоча Президент, як і інші високопосадовці, не взяв участі в жодному офіційному заході до 150-річчя Грушевського. Навіть не спромоглися на покладання квітів!
Натомість на поодинокому заході у київському Будинку вчителя – Міжнародній науковій конференції «Творча спадщина Михайла Грушевського: минуле і сучасне» — владу представляла «аж» заступник київського міського голови.
На противагу цьому треба віддати належне багатьом областям України, де заходи поваги до творців української державності початку ХХ ст. проводились на гідному рівні.
Про те, що зневага високопосадовців до власних українських героїв, до власної історії не є випадковою, підтвердив і наступний день – 30 вересня, день 175-річчя видатного українського публіциста, історика, громадського діяча, вчителя Лесі Українки Михайла Драгоманова. Про цю річницю не згадав вже ніхто з очільників нинішньої влади.
Можна і надалі продовжувати приклади такого сучасного українського владного «малоросіянства»…
Але вже очевидно, що українська влада з великим пієтетом і пошаною звертає увагу на значимі історичні події — чи героїчні, чи трагічні – інших народів світу, аніж на власні. Тому виглядає таким чином: як писав колись Михайло Грушевський — «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна»!
Микола Томенко, доктор політичних наук, лідер Громадського руху «Рідна країна»
