Чому, коли ми стаємо старшими, час стрімко мчить повз і цілі сезони змінюють один одного із запаморочливою швидкістю? Є кілька теорій, які пояснюють, чому сприйняття часу змінюється в міру нашого дорослішання.
Про них пише ukrhealth.net.
Винен метаболізм: як пов’язані обмін речовин і відчуття часу
Одна з теорій пов’язує відчуття прискореного часу з поступовою зміною нашого внутрішнього біологічного годинника. З віком у нас сповільнюється обмін речовин, що призводить в тому числі до зміни частоти пульсу, дихання. Це впливає на ту ділянку мозку, яку прийнято називати «біологічним годинником».
Дитячий біологічний годинник працює швидше, а це означає, що в ранньому віці ми за той же період часу відчуваємо більше тілесних відчуттів (серцебиття, дихання), тому здається, що минуло більше часу.
Винен мозок: як час залежить від нового досвіду
Сприйняття часу ми автоматично пов’язуємо з кількістю засвоєної інформації. Чим більше нового досвіду і знань ми отримуємо в поточний момент, тим, як нам здається, більше часу це займає.
Цим легко пояснити відчуття уповільненого руху під час автомобільної аварії: коли мозок в незвичній для нього ситуації обробляє дуже багато інформації і отримує безліч різних сигналів, здається, що час йде повільно. Ті ж відчуття отримують екстремали — наприклад, при вільному падінні.
Але новий досвід — це не просто різноманітні факти, які ми, наприклад, кожен день дізнаємося в інтернеті. Йдеться про нові навички, абсолютно незвичні переживання. Так чи їх багато у дорослих? З роками нас вже не так просто здивувати. Ми все бачили і все знаємо, ось і здається, що час летить швидше.
Винна звичка: прокручуємо годинник «на автопілоті»
Чим старшими ми стаємо, тим менше ми помічаємо, що відбувається навколо. А навіщо? Старі знайомі, стабільна робота, один і той же шлях додому, напам’ять вивчені звички оточуючих.
Цей стан, звичайно ж не з наукової точки зору, називається «життя на автопілоті».
Наприклад, мало хто згадає детально, як виглядає під’їзд, кількість сходинок. А ось для дітей світ — це незнайоме місце, наповнене новими враженнями і дивовижними відкриттями. Їм незрозуміло, що до чого, і це змушує бути особливо уважними до деталей, щоб схопити суть дорослого світу. Діти виділяють значно більше мозкової активності на те, щоб розібратися з усіма цими цікавинками. Багатьом людям з віком взагалі мало що цікаво, крім відсутності пробок по дорозі в офіс.
Дорослі як би подумки «викреслюють» рутину, прокручують години життя, немов відеозапис, а запам’ятовують лише те, що зачепило або вийшло за рамки звичного.
Суб’єктивно здається, що дні пролітають швидше: рутина вдома, рутина на роботі, зустріч з другом, рутина, сімейний перегляд кіно, сон. Тільки недавно прокинувся — і вже знову ніч. У дитини ж кожна година зайнята окремою грою, пізнанням, власним відкриттям. До вечора значущих для неї подій накопичується набагато більше, ніж у дорослого.
Винна хімія: чим ми вимірюємо час
За основу цієї теорії взято біохімічний механізм «вбудований природою» в наше тіло. Деякі вчені вважають, що за наше сприйняття часу відповідає гормон дофамін, який вивільняється при сприйнятті нових подразників. Це доводить той факт, наприклад, що під впливом наркотиків, що забезпечують викид величезної кількості дофаміну, людям здається, що час тече дуже повільно. Дофамін контролює пульсуючі від будь-якого подразника нейрони.
Наприклад, слухові нейрони, порушені якимось звуком, починають передавати сигнал по ланцюжку, немов брижі розходяться по воді. Другий звук починає новий ланцюжок, а мозок, звіряючи ланцюжок, фіксує, що пройшла певна кількість часу.
З 20-річного віку і до старості рівень цієї речовини в нашому організмі падає. Мозок реагує на подразники з перебоями, цей наш внутрішній годинник починає поспішати, від чого і здається, що час постійно прискорюється.
Винен не лінійний підхід: до чого прирівняти перший рік життя
Ми сприймаємо час, як якусь частину прожитого. Тому 12 місяців — це зовсім не одне і те ж в різні періоди життя.
Коли дитині два роки, рік для неї — це півжиття. Для десятирічного рік сприймається, як 10% прожитого. У 20 років — всього лише 5%. А в 50 років — 2%.
Щоб узаконити такий підхід, для вимірювання прожитих років життя треба використовувати не арифметичну шкалу, у якій всі ділення мають однакову довжину, а логарифмічну, в якій інтервали не рівні один одному.
До речі, логарифмічна шкала часу давно застосовується при вивченні історичних подій. Вона показує найбільш значні історичні події на одній сторінці в десяти рядках. В історії події далекого минулого мають менший вплив на поточні події, ніж недавні події.
Тому в рядках буде останнє десятиліття з його подіями і винаходами, в наступній — поточний вік, потім вже — ціле тисячоліття, в якому люди пройшли шлях від Середньовіччя. Далі — 10 тис років, де розвиток починається від бронзового століття. А ще нижче — неандертальці, кам’яний вік, що включає в себе десять мільйонів років, палеозой і мезозой, в які зародилися тварини і рослини, і нарешті останній рядок охоплює період 14 млрд років, в який виникли зірки і галактики.
Якщо складати логарифмічну лінійку часу окремої людини, найважливішим періодом, що впливає на життя, виявляться не останні події, а дитинство (тобто це зворотний варіант). Таким чином перші дев’ять місяців підуть окремим рядком, потім період до 2 років, 2-5 років, 5-10 років, від десяти до 20, від 20 до 40 і від 40 до 80 років. Відповідно до цієї гіпотези, немовля в ранні роки життя настільки ж інтенсивно змінюється, набуває стільки ж важливих навичок і особливостей особистості, скільки і людина від 40 до 80 років. Звичайно, в зрілі роки здається, що час летить швидко і нічого особливого не відбувається …
Але як би не пояснювалася швидкоплинність днів, сумувати не варто! Вчені давно довели, що і в суєті є способи уповільнити суб’єктивне протягом часу: за допомогою йоги, практика медитації, концентрації на поточному моменті і багатьох інших методик.
