Влада каже: «Україна – воююча країна». Чому тоді можновладці, посадовці та інші «слуги народу» й далі розвивають свій бізнес, отримують прибутки, вельми вигідно торгують із Росією – тобто наживаються на війні? Й це тоді, коли прості люди воюють за Україну, та ще й намагаються якось вижити у нинішній нестерпній бідності?
Можновладці та їхній «братній» бізнес заробляють мільйони на війні з Росією, українцям же радять «потерпіти». Хіба війна потребує закриття сільських і спортивних шкіл, ПТУ, вимагає зростання цін, тарифів, податків для малого й середнього бізнесу, скасування пільг для незахищених та нужденних, обкладання військовим податком навіть пенсіонерів? Чому чиновники «воюючої країни» наростили собі зарплати на 300–600%, а всім решті – збільшили «аж» на 10–12%?
Таких питань безліч, а відповіді на них ой які невеселі!
Останні опитування свідчать: суспільство катастрофічно не довіряє владі. Ба навіть що далі, то більше її ненавидить. Аби відродити довіру бодай на вершечок, влада «воюючої країни» повинна не заробляти на війні, а по-справжньому працювати над мінімізацією наслідків війни для народу. Тоді й люди будуть владу підтримувати.
Сьогодні ж виглядає на те, що бізнесменові від влади «для захисту України» досить одягти вишиванку та періодично виголошувати пафосні промови (часом і сльозу пускаючи – для переконливості). Тим часом українці вдягають бронежилети, віддають на потреби війни мало не все зароблене, затягають паски і, сціпивши зуби, терплять драконівські «реформи», знущання, зневагу тих самих владців і влади загалом, бо ми – «воююча країна».
Нинішня влада не має права на моралізаторство!
Тверезо мислячі люди часом іронічно спостерігали, як зі сцени Євромайдану майбутні керманичі пафосно повчали українців, куди їм рухатись і як правильно робити революцію. Три роки поспіль ті самі люди, тільки вже наділені владою, на засіданнях в Адміністрації Президента, в уряді чи парламенті так само нахабно повчають, як українцям «правильно» жити. А для всіх, хто не згодні з владою, тут-таки й ярлики готові: «прихильники Путіна», «шатуни», «вороги України».
Дійсно, певний час після Євромайдану люди ще вірили у щирість новообраної влади. Як змінилося ставлення до неї зараз, свідчать опитування громадської думки (на щастя, висловлювати свою думку люди ще не бояться).
Аналіз останніх соціологічних досліджень відомих компаній свідчить, що в середньому Верховній Раді сьогодні НЕ довіряють майже 90% громадян, уряду – майже 80%, президентові – майже 75%.
(Принагідно: за півроку до Революції гідності ставлення до влади Януковича–Азарова було дещо ліпшим: Верховній Раді та уряду не довіряли 75%, президентові – 70% українців).
Про що це говорить? Про те, що НИНІШНЯ ВЛАДА ВТРАТИЛА НЕ ЛИШЕ СУСПІЛЬНУ ПІДТРИМКУ, А Й СУСПІЛЬНЕ РОЗУМІННЯ, вона стає СУСПІЛЬНО НЕЛЕГІТИМНОЮ.
Абсолютна більшість наших співвітчизників не довіряє владі, не шанує її, а часом відверто ненавидить! Ця ненависть не виливається у цілком конкретні дії лише тому, що люди розуміють, – триває війна, а від Путіна з його імперськими амбіціями дійсно можна чекати чого завгодно, достатньо надати привід із середини.
Виходить, що загрози путінської Росії на свій кшталт убезпечують владу Порошенка від народного гніву. То, може, варто схаменутись і почати діалог із суспільством у тоні, прийнятному в пристойному товаристві? Адже повчати свій народ ця влада однозначно не має жодного права.
5 передумов для правильних дочасних парламентських виборів
Дострокові вибори до Верховної Ради як головна мета для політиків – теза в основі своїй хибна. Так само недалекоглядна і примітивна антитеза – вибори, мовляв, відбуться лише 2019 року. Бо градус суспільної недовіри є вочевидь таким, що на дочасні парламентські вибори ми просто приречені.
Проте, аби вони були результативними, необхідні, на мою думку, принаймні п’ять передумов.
- Парламент нарешті має стати професійним.
Для цього слід змінити виборче законодавство, а саме:
– вибори за відкритими партійними списками,
– обов’язкова вища освіта для кандидатів,
– заборона реєстрації кандидатами в депутати близьких родичів (аби усунути конфлікт інтересів) тощо.
- Парламент повинен бути оптимальним за чисельністю.
Нагадаю, що досі не виконані вимоги Всеукраїнського референдуму 2000 р., який визначив кількість народних депутатів – 300 осіб.
- Будь-яка купівля голосів виборців має стати неможливою.
Для цього треба запровадити сувору кримінальну відповідальність і за підкуп виборців, і за так звану «благодійну допомогу» під час виборів, яка останнім часом стала занадто поширеною.
- Депутатська недоторканність повинна бути обмежена, а ще краще – скасована.
Слід ухвалити зміни до Конституції, якими недоторканність депутатів або цілковито ліквідується, або частково обмежується зі збереженням парламентського імунітету.
- Парламентові відповідно до Конституції України треба повернути статус головного інституту в системі влади парламентсько-президентської республіки.
Для цього мають бути розширені його повноваження щодо парламентського контролю, ухвалені закони про процедуру імпічменту президента, про тимчасові слідчі комісії, формування складу Центрвиборчкому тощо.
Отже, Україні справді потрібні дочасні парламентські вибори. Але – не за будь-яку ціну!
Тому, безперечно, важливіше нині завдання не просто вимагати негайно провести вибори, а належним чином – насамперед на законодавчому рівні – до них підготуватися. І тоді країна й суспільство нарешті отримали би професійний, відповідальний, патріотичний парламент.
P.S.
Суспільно-політична ситуація розгортається таким чином, що вже зараз варто почати розгляд правових підстав для дострокових виборів – одночасно парламентських і президентських.
Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна», доктор політичних наук
