У нашій країні останніми роками усталилась традиція: кожну велику проблему не вирішувати з користю для людей, а з усіх сил «зажовувати» якомога довше і забалакувати якнайцинічніше, і (о, диво!) «піпл» звикає, призвичаюється і «хаває» (вибачте за парламентську лексику). Так було з війною (перепрошую, «АТО»), далі – з вартістю газу і тарифами тощо, але ці катаклізми і брутальна поведінка держави в особі «кращих із кращих» її представників так явно не демонстрували розколу українського суспільства на дуже бідних і надбагатих.
Але два «медових» роки пролетіли, як мить, і скупердяй – Захід в особі МВФ відмовився давати гроші, поки не буде запроваджено дієвої системи боротьби з корупцією і публічного декларування посадовцями своїх статків, доходів і видатків. Довелося і антикорупційні органи створювати (НАЗК, НАБУ, САП), і електронне декларування запроваджувати (після двох чи трьох відтермінувань і суттєвого вихолощування законодавства, особливо в частині покарання за незаконне збагачення). Шок від оприлюднених мільярдів «у тумбочках» високопосадовців і депутатів серед «маленьких» українців був ще той! Але заціпило всім роти від усвідомлення того, що ніхто ні за що не відповідатиме, скільки б Президент не закликав: «А поясни-но, голубе, звідки взяв». Ну, може, оштрафують для годиться якогось «корисного ідіота», якого не шкода, на кшталт Лещенка, щоб сказати: «Не можна карати, бо всі однакові», і на тому – все.
Але ж, хвилиночку, боротьба з корупцією – це не нахабне вихваляння накраденими мільярдами, це – суворе покарання за кожен факт незаконного діяння і конфіскація на користь держави усіх незаконно отриманих капіталів! Та про таке у наших українських «реальполітіках» навіть мова не ведеться…
Яку ж відповідь придумали наші «гоп-стоп-бізнесмени», які називають себе державною владою, для громадян, котрі займаються малим бізнесом і утримують свої сім’ї, не чекаючи субсидій від держави, і котрі посміли вимагати відповіді на запитання: «Звідки взяли?» Спочатку можновладці кинулись зносити кіоски та павільйони малого бізнесу (для «наведення порядку»), потім придумали «податок за реєстрацію» – щомісячну мздоплату для непрацюючих приватних підприємств, а напередодні новорічних свят столична мерія (не без вказівки з «монаршої» канцелярії) оголосила про план проведення спільних з поліцією рейдів з перевірки паспортного РЕЖИМУ в будинках і квартирах киян. Захотіли, плебеї, дізнатися про джерела наших нажитих «непосильною працею» мільярдів? То ми вам і бізнес ваш спекулянтський бульдозерами «впорядкуємо», і перевіримо вміст холодильника вдома, і сімсот чотири гривні щомісяця нізащо платитимете, щоб боялися і не рипалися…
Чим закінчиться цей діалог глухого з німим? Якщо згадати події сторічної давнини, то неважко передбачити. Коли у лютому 1917 року на вулиці Петрограда вийшли тисячі людей з вимогами припинити війну, покарати тих, хто збагачується на злиднях мільйонів, дати свободу підприємництва (землю – селянам, а заводи – робітникам), то у відповідь неадекватні можновладці почали «наводити порядок». Цар Микола II розпорядився: «Наказую негайно, у найкоротший термін, припинити заворушення…» Чим закінчилось тодішнє «наведення порядку», знають усі, хто не лінується читати і думати.
Як не допустити непередбачуваного розвитку подій сьогодні? Варто всім, хто задекларував статки і кошти, що виходять за межі офіційних доходів, дослухатись до ідеї волонтерів і віддати на суспільні потреби «десятину» (десять відсотків від задекларованих сум). Оскільки наша «еліта» впевнена, що ці кошти після передачі до бюджету будуть негайно розкрадені ними ж поставленими чиновниками, то кошти треба цілеспрямовано переказати важкохворим дітям, які потребують спеціалізованої медичної допомоги, зокрема, онкохворим. Якраз цих декількох мільярдів гривень мало б вистачити на перші часи. Напевно, саме в такий спосіб вдалося б засипати це страшне соціальне провалля і відновити хоча б мінімальну довіру між владою і народом, без якої будь-який поступ неможливий.
Що ж станеться, якщо «верхи» чекатимуть «з моря погоди» або ще гірше – «наводитимуть порядок»? На це запитання дев’яносторічний ветеран, який і війну не одну провоював, і злиднів багато разів пережив, відповів просто і мудро, у прямому і переносному сенсі сказаних слів: «Буде сімнадцятий рік, синку…»
Богдан ШИБА, керівник Волинського представництва Фонду «Рідна країна»
