Українська диригентка, що досягла успіху в Європі, про фестиваль Lviv MozArt, недоліки Львівської опери та переваги українських молодих музикантів.Народжена у Бродах Оксана Линів стала першою жінкою-диригентом, яка очолила оперний театр австрійського міста Ґрац. Раніше вона працювала в Одеській та Баварській операх. Керуючи постановками по всій Європі, вона водночас готується до фестивалю класичної музики Lviv MozArt. Фестиваль, запланований на 18-25 серпня, буде присвячений молодшому синові Вольфґанґа Амадея Моцарта Францу Ксаверу, також талановитому композитору, що жив у Львові. Концерт-тізер фестивалю відбувся 10 грудня у старому трамвайному депо – майбутньому креативному хабі Lem Station.
Також Оксана координує створення молодіжного симфонічного оркестру, який складається з тридцяти музикантів віком від одинадцяти до двадцяти двох років. Їх відібрали на конкурсі у грудні минулого року, а в серпні оркестр матиме перший тур Україною. У вересні молоді музиканти презентуватимуть концерту програму на фестивалі Бетховена в німецькому Бонні. Диригентка впевнена, що майбутнє української класичної музики зростає саме у Львові.
Оксано, ви є ініціаторкою проведення фестивалю Lviv MozArt. Чим він відрізнятиметься від європейських фестивалів-побратимів?
Я хочу, щоб наш фестиваль був не просто низкою цікавих подій для львів’ян та іноземців, небайдужих до класичної музики. Lviv MozArt має набагато більше завдань. По-перше, він повинен дати вихід для нових тенденцій у Львові. По-друге, будувати мости для обміну досвідом між Україною та Європою. І, звісно, головна мета – розвиток музичної культури міста. Тому проектів буде дуже багато: сучасна опера, цікаві концертні програми, різноманітні майстер-класи, новий погляд на музичну педагогіку. Більшість проектів матиме за основну мету залучення молоді до класичної музики. Наповнюючи музичну програму, я приділятиму більше уваги українським композиторам, ставитиму їх поряд із творами західноєвропейських класиків. Тож іноземці, які приїдуть сюди слухати концерти, матимуть змогу відкрити для себе багато імен українських авторів і артистів.
Ви розраховуєте на молодь, проте фестиваль частково збігається в часі з Zaxid-fest, запланованим на 18-20 серпня. Ви зважали на це, коли планували дати?
Дати першого фестивалю були зумовлені тим, що фестиваль повинен завершитись першим спільним виступом новоствореного Українського молодіжного симфонічного оркестру та Федеративного молодіжного оркестру Німеччини. Цей виступ було заздалегідь заплановано на 25 серпня; після цього ми поїдемо в турне. Наступного року дати все одно трохи перенесуться через мій контракт у Ґраці: там час відпустки трохи раніше, тому, скоріш за все, це буде початок серпня.
Концерт-тізер фестивалю відбувся у старому трамвайному депо. Чи слід очікувати нестандартних локацій на самому фестивалі?Обов’язково! Нам хочеться вийти за рамки традиційних місць, де люди звикли слухати класичну музику. Сказати, що класична музика є і буде актуальною завжди. Хочеться експериментувати. Мені цікаво зробити таку собі мапу незвичних локацій, щоб іноземці, які приїдуть на фестиваль, пізнали якомога більше цікавих місць Львова. Виступи в індустріальних приміщеннях дуже популярні в Європі, адже це шанс зацікавити ту музичну публіку, що не звикла до академізму.
Як ви ставитесь до того, як зараз використовується Львівська опера? Видається, що за певні кошти її може орендувати для виступу будь-хто: поп-виконавці, коміки…
Всі опери світу, особливо відомі, намагаються тримати свій мистецький рейтинг дуже високим. І, звичайно, керівництво надзвичайно прискіпливо ставиться до того, які події відбуваються в театрі. Все підпорядковано одній стратегії – збереження імені, створеного завдяки столітній (або давнішій) традиції. В нас, на жаль, справді орендувати оперу для виступу може будь-хто – керівництво зацікавлене передусім у матеріальній вигоді.
Чи не пов’язано це з аудиторією та проблемами культури споживання класичної музики в Україні?Культура споживання класичної музики в нашій країні дуже хаотична. Лишились якісь пережитки Радянського Союзу, коли класика мала своє важливе місце на державному рівні. За часів незалежності вона була позбавлена державної підтримки. А культура потребує постійних інвестицій і дотацій, інакше вона занепадає. Хоча я не можу сказати, що в нас упав рівень оркестрів чи опер. Скоріше вони просто не розвиваються. Проте в порівнянні з європейськими постановками можна відчути невідповідну якість, тож люди, які справді цікавляться класичною музикою, втрачають інтерес.
До Львівської опери ходять здебільшого туристи – серед львів’ян вона просто не має статусу. Вона не є серцем культурних подій міста, як Мюнхенська опера чи Оперний театр Ґраца. Наприклад, у Мюнхені тиждень тому з'явились у продажі квитки на літній фестиваль. Каса відкривається о десятій ранку, й о сьомій люди на морозі займають до неї чергу. Є навіть традиція, що інтендант театру о восьмій годині виходить до цих людей подякувати й роздає їм гарячі прецлі та каву. Ви ж розумієте, що це зовсім інший статус. Усе місто живе тим, як пройде прем’єра і якою буде критика.
У Львові такого зараз, на жаль, немає. Хоча наш театр має величезну архітектурну цінність, заповнюється він людьми, які приходять просто пофотографуватись або послухати якусь заїжджену оперету. Афіша не є актуальною, тому, мені здається, всі очікують результатів конкурсу на посаду директора Львівської опери. Тоді, можливо, щось зміниться.
Чи мають у такому разі музиканти й диригенти перспективу в Україні? Чи єдиний шанс на розвиток – це виїхати закордон?
Ні. Чому? Дуже важливо не ставити собі рамок. Чайковський, щоб писати свої симфонії, теж їздив до Швейцарії, Італії, Франції. У творчому середовищі не можна себе замикати. По-справжньому творчі люди – все одно люди світу. Хоча, звичайно, є місце, до якого ми належимо, де є наші корені, де ми черпаємо енергію, куди дуже важливо постійно повертатися.
Нещодавно в Молодіжного симфонічного оркестру, створення якого ви ініціювали, завершились прослуховування. Як відчуття? Чи не розчарували вас молоді музиканти?Все пройшло чудово, з дуже великим ентузіазмом. На жаль, після концерту в депо я захворіла й тиждень лежала з температурою, тому на самому прослуховуванні була не весь час. Але змогла потім передивитись відео і прочитати інтерв’ю.
Прослуховування проводила німецька комісія, і мені було приємно отримати дуже добрі відгуки про наших дітей. У Німеччині потім вийшла низка публікацій про прослуховування і заснування Українського молодіжного симфонічного оркестру з цитатами молодих музикантів. Дуже зворушливо читати про те, як хтось плакав, або хтось їхав дві доби в поїзді; дівчинка займалась на своєму гобої в купе, бо не може жити без інструменту й музики, й дуже переживала, чи візьмуть її до цього оркестру. Мені передали подарунки й листівки, підписані дітьми.
Насправді це було дуже складно організувати, бо мій календар заповнений вщерть. І вся ця організаційна робота – ще одне непомірне навантаження на мене. Але я дуже тішилась, коли тиждень тому мені прийшов електронний лист із Бонна з підтвердженням отримання великого ґранту на цей проект. Уявляю, як ми зберемось у серпні, і як це буде чудово – українські композитори звучатимуть поруч із Бетховеном. У Бонні ми зіграємо світову прем’єру українського композитора Богдана Сегіна. Виступимо також у Берліні. Для мене дуже важливо, що наші діти отримають цей шанс – побачити свої перспективи й перспективи нашої країни.
Те, що наші молоді музиканти вражають німецьку комісію, свідчить про високий рівень музичної освіти в Україні?Звісно. Я дуже щаслива, що закінчила консерваторію і отримала свою базу саме у Львові, а тільки потім поїхала до Німеччини. Якби я відразу вчилась у Німеччині, нічого б там не навчилась. Якщо ви зараз подивитесь, хто в Німеччині займає топ-диригентські пости, побачите, що серед них немає німців, окрім, хіба що, Крістіана Тілеманна. Наша освіта набагато різноманітніша й ґрунтовніша: уроки розділені на симфонію і оперу, плюс є безліч додаткових предметів на зразок методики гри на духових і струнних інструментах, вокалу; є обов’язкові два роки відвідування хору для того, щоб зрозуміти роботу всього оркестру, з яким тобі доведеться працювати. До того ж, у нас є практика з оркестром оперної студії – такого поняття в Європі просто не існує. Після навчання в Україні диригент може не тільки поговорити з оркестром, а й показати руками.
Для диригента важливо мати глибоку гуманітарну освіту, добре орієнтуватись в історії та теорії музики, цікавитись літературою? Ці знання дають у наших музичних вишах?
Ніхто нас не навчить, якщо ми самі не схочемо вчитися. Людина має вчитися сама – і вчитися постійно. Ця професія потребує постійного дослідження: і самого себе, і сенсу мистецтва, і пізнання життя. Не можна відриватися. Потрібно постійно перебувати в контексті. Ти весь час перебуваєш у трьох часових вимірах: працюєш із надбанням минулого, але досвід, щоб зрозуміти минуле, ти можеш узяти тільки зі свого теперішнього. І водночас повинен будувати своє майбутнє. Це велика духовна робота.
Розмовляла Валерія Залєвська.
Фото – Іван Борис
