Вибори нового директора держзаповідника «Києво-Печерська Лавра» завершилися провалом та обернулися на двовладдя. Тепер в Лаврі – жодного «повноцінного» керівника, зате двоє «виконуючих обов’язки».
Гостра потреба в обранні нового куратора постала після того, як 5 вересня добіг кінця контракт Любомира Михайлини, що очолював заповідник останні п’ять років. Після його звільнення конкурсна комісія повинна була обрати нового директора. Але вибори було зірвано. Формальна причина – відсутність кворуму.
Відтак міністерство культури призначило виконуючим обов’язки директора Олександра Рудника, котрий, за твердженням колективу заповідника, не має відношення ані до культури, ані до музейної роботи.
Тим часом Михайлина, йдучи з посади, мав передати справи тимчасовому наступнику. В якості останнього він обрав свого «зама» Олександра Овчара.
Тепер обидва «в.о.» можуть позмагатися за повноваження, які мали б належати демократично обраному директору. Проте директора нема, як нема і демократії. Що є натомість? Є спроба чи то скасувати вибори зовсім, чи забезпечити «потрібний» склад конкурсної комісії, котра вкаже на ту кандидатуру, котру спустять згори.
Проте навіщо аж такі складнощі? Відповідь проста: хто «володіє» Лаврою, той володіє й можливістю на ній заробити. Здавалося б, що на музеї заробити складно, але тільки не в нашій країні.
Дякуючи своєму розташуванню Лавра є вельми ласим шматком. Її приміщення та території можна здавати в оренду (що й неодноразово відбувалося до директорства Михайлини), а гроші від орендарів спокійно класти до власної кишені. Другий спосіб заробити на національній пам’ятці – специфічно «освоювати» бюджетні кошти, виділені на її потреби. Але все це – дитячі забавки на тлі тих справді великих доходів, які забезпечує забудова подібної території.
Нещодавнє розслідування журналістів програми «Схеми», що виходить на Радіо «Свобода», виявило цілих 16 локацій незаконної забудови в буферній зоні Лаври. Ця забудова велася у ті часи, коли біля керма заповідника перебували попередники Михайлини. Останній якраз поклав край будівельному вандалізму. Деякі руйнації на території заповідника виникли з «легкої руки» Московського патріархату, що вичворяв на «своїй» половині Лаври все, що хотів. Широковідомим прикладом є руйнація брами на під’їзді до Нижніх печер, яку розібрала УПЦ МП, мотивуючи це тим, що через бездіяльність заповідника ворота могли впасти просто на відвідувачів.
Однак все це було ще до приходу в Лавру Любомира Михайлини. При Михайлині, відомому вченому, історику і докторові наук, було оновлено багато експозицій, проводяться роботи по започаткування музею гетьмана Івана Мазепи, впорядковується надгробок князя Костянтина Островського тощо. Крім Михайлини, на посаду директора Лаври нині балотується ще кілька осіб. Втім, важливо те, що, за твердження поінформованих персон, ігри в прозорий конкурс не мають жодного значення – вже давно визначено, хто стане на чолі музею. Ім'я щасливця наразі не називають, проте коли воно прозвучить, Лавру майже стовідсотково струсоне ще один скандал.
В принципі, ситуація з Лаврою – це історія не тільки про незаконну забудову. Нею в Києві вже нікого не здивуєш. Нахабства та цинізму подібного масштабу немає ніде в світі, і саме завдяки цьому місто потрапило до десятки найгірших столиць світу, будучи єдиним представником Європи у цьому ганебному перечні.
У Києві забудовують район унікальних звіринецьких печер, які знаходяться в зоні охоронюваного ландшафту; повним ходом йде побудова багатоповерхового готелю на Андріївському узвозі. Подібні приклади можна продовжувати, згадавши, зокрема, і Лавру, де – за моїми даними – саме Михайлина протягом останньої п’ятирічки стійко стояв на заваді спробам звести пару-трійку монструозних новобудов в зоні, котра знаходиться під протекторатом ЮНЕСКО.
Однак мова навіть не про це. Ми поступово та непомітно скочуємося в умови, коли виборні посади втрачають будь-який сенс. Коли конкуренція між кандидатами більше не грає ролі, як ролі не грає і те резюме, з яким вони йдуть на вибори. Адже все визначено заздалегідь: і переможець, і коло тих обов'язків, які він виконуватиме в якості «подяки» впливовим особам, які так вправно підсадили його у завітне крісло. Це досить неприємна тенденція, котра розмиває підвалини демократії і започатковує авторитаризм навіть на доволі дрібному рівні.
Ще один «тренд» останнього часу – безкінечна пролонгація «тимчасово виконуючих обов’язків» або відтягування виборів всіма можливими та неможливими засобами. Це торкається і необраного наразі омбудсмана, і ситуації з Нацбанком, куди ніяк не призначать голову, і членів ЦВК, котрі так і не дочекалися ротації. В кожному з трьох випадків консервування статус кво є вкрай вигідним чинній владі. Як вигідним для президента Порошенко є напіввідставлена Гонтарева, «вічний» Охендовський або залишена у підвішеному стані посада Уповноваженого з прав людини – останню можна вигідно обміняти всередині умовно існуючої коаліції.
Що стосується подій довкола Києво-Печерського заповідника, то наразі представники комісії та колективу заповідника оскаржують в Адмінсуді призначення Рудника, вважаючи, що той як мінімум не відповідає своїй посаді. Поки що не зрозуміло до кінця, яку саме місію виконуватиме в Лаврі колишній силовик Рудник. Не ясно й те, чи зумисно підставили міністра Ніщука, схиливши його до призначення Рудника, чи очільник Мінкульту свідомо взяв участь у розвитку цього сюжету.
Ще один неприємний аспект даної історії – погрози зацікавленої сторони залучити в якості третейського судді ЮНЕСКО, вказавши на ті негідні ігри, які відбуваються довкола музейного комплексу. Навряд чи це додасть плюсів реноме України, а також і Києва, за який так «вболіває» його теперішній мер. Останній – разом із керівником міністерства культури – мав би взяти під особистий контроль проведення конкурсу щодо обрання директора заповідника. В протилежному випадку стає очевидним, що мова йде про лобіювання інтересів забудовників буферної зони Лаври.
Імена останніх не є таємницею. Відомо, що територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ» (вул. Лаврська, 16), що розташована навпроти Великої лаврської дзвіниці, планують забудувати житловим комплексом на 8-11 поверхів. Це випливає з проекту детального плану території в межах вулиць Лаврської, Добровольчих батальйонів, Реута та Лейпцизької. Наразі там розташований штаб партії «БПП-Солідарність», а також «Міжнародний інвестиційний банк», найбільшою часткою в якому володіє президент України Петро Порошенко. Тут же розташований офіс фірми «Енергетичний стандарт (Україна)» російського бізнесмена Костянтина Григоришина.
Протистояння першої особи держави з директором Михайлиною завершиться, швидше за все, не на користь останнього, проте надія, як то кажуть, помирає останньою. Навіть в нинішніх українських умовах. Сюжет з Лаврою ще може завершитися цілком благопристойно – якщо дехто з можновладців опанує свої безрозмірні апетити.
Михайло Поживанов, Голова фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук
