Вчора відзначали 156 річницю з дня народження українського художника Михайла Беркоса

Його замилування українською природою вилилося в такі святкові, насичені, пройняті радістю життя і любов’ю до навколишього світу пейзажі, що, мабуть, немає жодної людини, яка, споглядаючи їх, не воліла би оселитися там, серед соковитих барв і свіжих відтінків.

Михайло Андрійович Беркос, український художник грецького походження, народився 1861 р. в Одесі, у заможній та освіченій родині. Батько, Андрй Гнатович, працював у корабельні «Белліно-Фендер», мати Марфа Іванівна, яка походила з дворян, — займалася домом. Родина мешкала в самісінькому центрі міста, на Пушкінській, у власному будинку.

Михайло навчався живопису в Одеській художній школі, затим у Петербурзькій академії мистецтв (майстерні М.Клодта, В.Орловського). В академії близько затоваришував із молодими українськими художниками: Сергієм Васильківським, Михайлом Самокишем, Костянтином Крижицьким, Михайлом Ткаченком. Із ними не раз виїздив на етюди до Харківщини, де назавжди закохався у слобожанську природу.

Його роботи відзначалися малими й великими срібними медалями, а також малою золотою (1987 р.) — за картину «Вид на один з найстаріших парків Санкт-Петербурга», та великою золотою (1888 р.) за «Пейзаж. Ліс на болоті».

У 1889 р. М.Беркос закінчив академію із званням класного художника першого ступеня і правом на закордонну подорож казенним коштом.

У 1890- 93 рр. Беркос подорожував Європою, вивчав живопис у Італії, Іспанії, Швейцарії, Франції, Німеччині. Багато і наполегливо працював. Тоді ж на його творчу манеру суттєво вплинули роботи європейських імпресіоністів, їхня вишукана техніка пленерного живопису з характерними чистотою фарб, багатством світла й повітря.

Повернувшись, певний час мешкав у Санкт-Петербурзі, брав участь у художніх виставках.
У другій половині 1890-х переїхав до Харкова. Оселився у харківському передмісті – Малій Данилівці – разом із генеральською вдовою Марією Рейніке, з якою перебував у цивільному шлюбі. Викладав у школі малювання, писав етюди. Як голова Товариства харківських художників, активно популяризував український живопис.

У 1900 р. роботи М.Беркоса експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі. В 1906 і 1908 роках у Харкові, в промислово-художньому музеї, створеному за ініціативи Беркоса, відбулися його персональні виставки, а 1911-го в Києві — виставка робіт харків’ян М.Беркоса і С.Василькіського.

1912 р. Михайло Беркос ініціював створення у Харкові художнього училища, де впродовж п’яти років із успіхом викладав.

Помер художник від висипного тифу 20 грудня 1919 р. в Харкові, ненадовго переживши своїх друзів — митців С.Васильківського та П.Левченка.

У жовтні 1938 р. відбулася велика виставка полотен Михайла Беркоса – понад 120 картин, створених 1890—1919 рр. – яку організувала Харківська Державна картинна галерея. У міському художньому музеї роботи художника – з приватних колекцій та музейних фондів — виставлялися в 1962, 1990 і 1996 роках.

Трагічна доля спіткала талановиті твори Михайла Андрійовича, які зберігалися у нього вдома: по смерті художника 350 полотен та етюдів спалила його дружина. На щастя, чимало робіт збереглися й перебувають нині у музеях Києва, Харкова, а також за кордоном – у Німеччині, Франції, Щвейцарії.

Найлюбішою для художника була тема української природи. Особливо натхненно він писав її розкішне цвітіння: білі хатини серед пишних дерев, квітучі поля, рясні клумби. Тішать око й романтичні краєвиди італійського циклу, і пейзажі тихих провінційних містечок України в різні пори року.