Історія про те, як депресивний село Бобриця перетворюється в центр рекреації і туризму, за два роки збільшивши дохідну частину бюджету в шість разів.

До Майдану Бобриця, що в 15 км від столиці, була типовим українським депресивним селом. Єдина надія перетворитися в спальний район Києва маячила в далекому майбутньому. Заможні кияни, які купують тут будинки і ділянки, в селі не реєструвалися і брати участь в його житті не хотіли. Скарбниці сільради ледь вистачало на виплату зарплат бюджетникам і прибирання сміття, так що без фінансових вливань з Києво-Святошинського районного бюджету навіть звести кінці з кінцями було неможливо, пише журнал Фокус.

Зараз Бобриця — одне з найбільш перспективних сіл України. За два роки казна Бобриці виросла в шість разів. Місцевий громадський актив береться за реалізацію все більш складних і фінансово затратних проектів. Через кілька років активісти хочуть бачити Бобрицю центром рекреації і туризму. І в селі вже ніхто не сумнівається, що так і буде.

ШЕДЕВРИ МИСТЕЦТВА НА СІЛЬСЬКІЙ ГАЛЯВИНІ

На акуратно підстриженій галявині поряд з церквою Покрови Пресвятої Богородиці вишикувалися п'ять незвичайних скульптур з піщанику, лабрадориту і вулканічної породи габро.

— Ось ця скульптура називається «Жіноча голова», ота — «Мислитель», ця — «ДНК», там — «Жіночий торс» і «Танець амазонок в місячному світлі», — розповідає одна з активісток Бобрицької громади Тамара Сухенко.

Вона досвідчений психолог, модератор стратегічних сесій для організацій і компаній, а ще — керівник Школи розвитку людини Humantime.

фото Фокус

За словами Тамари, скульптури з'явилися тут після Міжнародного симпозіуму Bobritsya ART village 2015. П'ять відомих майстрів з України, Грузії та Болгарії місяць працювали в Бобриці над створенням своїх шедеврів. А жителі села надали їм житло, харчування, стипендію та матеріали.

— Не всі у нас розуміють це мистецтво, — зізнається житель Бобриці, підприємець Роман Іваненко, який ініціював проведення симпозіуму. — Перш за все, звичайно, були незадоволені, що говорили, що такі скульптури не можна розміщувати по сусідству зі школою і церквою. Але зараз село без цих робіт важко уявити. Симпозіум обійшовся нам в $ 24 тис. Це недешево, проте ми хочемо провести ще кілька подібних заходів: сучасні скульптури не тільки прикрасять село, а й привернуть туристів.

Історія Бобриці ділиться на два періоди: до і після роздачі землі. Так сталося, що до кінця 2013 року в сільраді Бобриці не залишилося практично жодної вільної сотки. За словами Романа Іваненко, це і послужило поштовхом до розвитку села.

— Коли земля закінчилася, місцева влада опинилася в повній розгубленості: основний ресурс поповнення місцевого бюджету було вичерпано, — згадує Іваненко. — Я тоді запитав у голови сільради, чим можу допомогти селу, і він сказав: «По-перше, нам потрібна додаткова земля, а по-друге, — спонсори».

Енергії у Романа — через край, і він без проблем справляється з декількома справами одночасно: говорить зі мною, віддає розпорядження по телефону, а заодно робить знаки робочим, переробляти паркан на дитячому майданчику. Громадська активність для нього тягарем, він сприймає її як захоплюючу гру. Роман – голова наглядової ради корпоративного інвестфонду «Ю.Ді.Джі.», Володар ступеня МВА словенської бізнес-школи IEDC.

— Найбільша проблема України — некомпетентність, а не корупція, — переконаний Роман. — Корупція — лише наслідок некомпетентності. Ми живемо в такій проблемній країні тому, що люди, які хочуть змінити її на краще, просто не знають, що саме їм робити. Тут, в Бобриці, ми поставили перед собою завдання показати всім жителям села, де саме потрібні їхні зусилля, до якого результату і коли ці зусилля приведуть. Якщо нам це вдасться, решта буде справою техніки.

ГРОШІ З НІЗВІДКИ

Іваненко почав з того, що об'єднав шістьох заможних жителів Бобриці, які взяли на себе зобов'язання жертвувати спеціально створеному благодійному фонду «Розвиток і благоустрій» по 2,5 тис. грн на місяць. Це створило мінімальну основу для фінансування громадських ініціатив. Активісти провели економічний аналіз. Секрет зростання дохідної частини бюджету виявився простим: чим більше підприємців зареєстровано безпосередньо в селі, тим більше надходжень від єдиного податку, переданого в 2014 році на місцевий рівень, йде в сільську казну.

фото Фокус

— Одного тільки контролю за діями влади недостатньо — необхідно навчитися домовлятися і діяти системно, — ділиться секретами успіху Бобрицької громади Тамара Сухенко. — Спочатку нам доводилося багато спілкуватися з людьми, обговорюючи наші ідеї і проекти. Перш за все ми самі хотіли зрозуміти, заради якого майбутнього збираємося інвестувати в розвиток громади свої час, сили і засоби. В результаті з'явилася така собі спільне бачення, а пізніше і стратегія, на розробку якої ми витратили десятки годин. Але це коштувало того.

— Раніше жителі Бобриці не вірили, що будь-які значні зміни в селі взагалі можливі, — продовжує Роман. — І ніхто й гадки не мав, як ці зміни можна здійснити. Крім того, люди були переконані, що якщо пожертвують на що-небудь свої гроші або навіть заплатять їх у вигляді податків, хтось обов'язково їх вкраде. Але коли ми відзвітували про реалізацію кількох перших пунктів нашого стратегічного плану розвитку села, крига скресла.

Як приклад успішних дій Роман Іваненко розписує алгоритм побудови в Бобриці дитячого садку, якого село потребувало вже давно: три сільських голови обиралися на свої посади завдяки обіцянкам побудувати цей садок, але так і не дотримали слова.

фото Фокус

— По-перше, потрібно добудувати будинок на околиці села, який належить сільраді, — починає рахувати Іваненко. — По-друге, переселити в нього з хати-розвалюхи в центрі три сім'ї. По-третє, визнати хату аварійною та знести її, а земельну ділянку рішенням сільради виділити під будівництво дитсадку, що громада Бобриці вже виконала. По-четверте, слід зробити проект садочка і провести його через архітектурну і бюджетну експертизи. За попередніми розрахунками, будівництво такого об'єкта обійдеться приблизно в 25 млн грн. По-п'яте, потрібно заробити і передбачити в бюджеті села 10% від цієї суми — 2,5 млн грн на два роки. І, нарешті, по-шосте, подати заявку на кошти, яких бракує в Фонд регіонального розвитку.

Чи реально знайти 90% необхідних коштів на стороні? У нинішньому році Бобрицька громада вже отримала з районного бюджету субвенцію близько 1 млн грн на модернізацію освітлення 6 км сільських доріг. Сільрада виділила на це лише 120 тис. грн.

У питанні узгодження проектів і лобіювання інтересів села в районі багато що залежить від місцевої влади. Розуміючи це, бобрицькі активісти переконали громаду в необхідності виплат співробітникам сільради премій з бюджету, який збільшився. Завдяки цьому гаманці місцевих чиновників стали важчими втричі. Активісти обіцяють: якщо сільрада зможе вплинути на зростання прибутків Бобриці, при прийнятті бюджету на наступний рік преміальний фонд збільшать. Селяни проти вже не виступають, адже багато хто переконався: сільрада стала працювати краще.

— Скажу відверто: раніше ми просто не знали, як розвивати село, — каже Олександр Король, сільський голова Бобриці. — Активісти, які почали допомагати нам, багато їздять по країні, у них більше досвіду реалізації великих проектів, вони знають, як залучати гранти. Мені дуже цікаво працювати з ними.

За словами Тамари Сухенко, в сільському активі зараз близько 30 осіб, більшість з яких з досвідом роботи в бізнесі, брали участь в реалізації складних і дорогих проектів. Для цих людей відродження села, в якому живуть 3 тис. жителів, не така вже й складна справа.

Побачивши, як на практиці реалізуються на перший погляд нереальні ідеї, місцеві жителі повірили громадському активу села. І за два роки тільки завдяки перереєстрації підприємців бюджет Бобриці виріс з 700 тис. Грн до 4,2 млн грн. Але в селі переконані, що це тільки початок. Економічний аудит показав, що, продовжуючи процес перереєстрації бізнесу, доходи бюджету реально збільшити до 10 млн грн на рік.

38 успіхів

Про всі свої успіхи активісти Бобриці звітують на сайті села, в групі в Facebook, на шести дошках оголошень, а також на сторінках безкоштовної щомісячної газети, що виходить в тому числі на кошти міжнародного гранту.

У списку проектів, реалізованих бобрицькою громадою за два роки, — 38 пунктів. Після проведення благодійного розпродажу непотрібних у господарстві речей жителі села зібрали близько 100 тис. грн. На ці гроші вони відремонтували будинок мобілізованого односельчанина. Також активісти посадили в селі близько 200 дерев, заклавши сквер і платанову алею, а ще облаштували 30 соток поливного газону. Для співробітників комунального підприємства придбали трактор, газонокосарки, мотопилки, інше обладнання, а ще — брендовану форму. Крім цього, селяни збиралися на 10 суботників, після яких на звалище вивезли 200 куб. м сміття.

Але найбільше в Бобриці пишаються новою центральною площею, на місці якої ще рік тому стояла покинута хата і ріс бур'ян вище людського зросту. Розповідаючи про цей проект, Роман Іваненко згадує, як він і ще один бізнесмен, чиї компанії зареєстровані в селі, авансом заплатили сільраді понад 200 тис. грн податків, щоб роботи були закінчені в термін.

— Як бачите, в певних умовах у підприємців не тільки немає бажання ухилятися від сплати податків — у них навіть з'являється стимул платити податки наперед! — сміється Іваненко.

— У розвинених країнах давно відзначили, що в деяких сферах державне управління неефективне за визначенням, — додає Тамара Сухенко. — Наприклад, про бездомних тварин найкраще дбають громадські організації та волонтери. Ми в Бобриці ініціювали програму регулювання чисельності бездомних собак і на першому етапі стерилізували і прочіпували 15 тварин. Тепер шукаємо волонтерів для відкриття міні-притулку.

Завдяки титулованому жителю села, віце-президенту Федерації триатлону України Андрію Оністрату, в Бобриці пройшов чемпіонат України і кілька турнірів з триатлону. У минулому році в селі провели фестиваль стріт-арту «Том Сойєр Фест», під час якого понад 100 бажаючих прикрасили похмурі сільські паркани яскравими малюнками. На наступний «Том Сойєр Фест», а також на архітектурний симпозіум активісти сподіваються залучити кошти міжнародних грантів або благодійних фондів.

— Політики часто говорять, що нам потрібно міняти країну, — каже Роман Іваненко. — Так ось, якщо кожна громада займеться долею свого села, селища чи міста так, як це робимо ми, Україна зміниться в лічені роки. Для цього не потрібно розбиратися у великій політиці, не потрібно сперечатися про революцію чи про «шокову терапію» реформ. Потрібно просто працювати, удосконалюючи той маленький світ, який тебе оточує.