chrome firefox opera safari iexplorer

Як «розводять» вулицю: відзначення річниці розстрілів на Майдані вкотре продемонструвало цинізм влади

20 лютого 2018 о 11:25

Прощена неділя (останя неділя перед Великим постом) цього року видалася неспокійною.

Одразу кілька масових акцій відбулося в центрі столиці. Від самого ранку учасники Майдану та кияни зібралися на вулиці Інститутській, яку тепер називають Алеєю Героїв Небесної сотні, щоб вшанувати пам’ять жертв перших масових розстрілів, там же відбувся молебен.

У цей же час біля Софії зібралися бойові побратими, щоб згадати жахи виходу із Дебальцівського казана та пом’янути тих, хто лишився навіки в снігах Донбасу.

Народний депутат Сергій Каплін зібрав під порожньою Верховною Радою своїх прихильників, названих «новою народною опозицією» на черговий «марш порожніх кастрюль», щоб поставити черговий, очевидно, останній «ультиматум владі» .

А від пам’ятника Тарасу Шевченку до Михайлівської площі пройшла «Хода за майбутнє», організована соратниками Міхеїла Саакашвілі, депортованого нещодавно до Варшави.

Подібні акції відбулися і в інших містах.

За інформацією поліції, загалом по всій Україні в акціях протесту взяли участь 14,5 тисячi громадян (хоча свідки стверджують, що лише на Михайлівській площі було від 10 до 15 тисяч людей). Утім події недільного дня показали, що, попри масовість, подібні акції владі точно не загрожують, принаймні у такому форматі.

Бомба в метро і «Хлопці, наших б’ють»
Стійке відчуття дежавю виникло у багатьох киян, які почули оголошення в метро, що «з технічних причин» не працюють найближчі до центру станції метро: «Хрещатик», «Майдан Незалежності», «Театральна», «Університет», «Площа Льва Толстого» та «Золоті Ворота».

Пізніше з’явилася інформація, що це сталося через загрозу замінування. Мовляв, у чергову частину зателефонував анонім і повідомив, що став свідком розмови між двома невідомими, які говорили, що через годину буде вибух на п’яти станціях метро.

Жодної вибухівки, як і очікувалося, ніде не знайшли. Але відчуття повернення подій чотирирічної давності, коли саме в ці дні Київ був паралізований через зупинку роботи метро, накрило багатьох.

Іще більше це відчуття посилилося на Майдані Незалежності. Місце, де чотири роки тому стояли намети, цього разу зайняли металевi конструкції із портретами Героїв Небесної сотні, які тут же охрестили «Йолкою Порошенка».

До того ж конструкції на самому Майдані були намертво укріплені залізобетонними плитами, щоб важко було їх демонтувати і перенести в інше місце (наприклад, на Банкову), хоча ідеї такі були.

«Влада відгородилася від людей портретами Героїв», — такі коментарі часто можна було зустріти у «Фейсбуці» під фото з Майдану.

«Цинізм пануючої влади не знає меж. Минулого разу протестній ході перешкоджали по­ставленi впоперек Хрещатика державнi прапори, а нині і зовсім низько вчинили, коли заблокували портретами Небесної сотні. Сволота, не мають нічого святого!» — відреагував на це радіожурналіст Влад Кислий.

До речі, практично жоден із тих, хто чотири роки тому на хвилі Майдану піднісся на владний олімп, біля портретів загиблих та на молебні помічений не був.

Тому можна зрозуміти людей, які під час мітингу на Михайлівській площі після виступу народного депутата Юрія Дерев’янка, який запропонував створювати «комітети громадянського опору» по всій Україні, щоб брати на облік «кожного посіпаку Порошенка», почули зі сцени повідомлення про те, що саме в цей час влада намагається знести наметове містечко біля Верховної Ради.

Практично половина наелектризованого натовпу розвернулася і рушила в бік Верховної Ради.

Решта, хто лишився,уже не стільки слухали виступи, скільки обговорювали версії, чому влада настільки божевільна, що практично повторює сценарій своїх попередників.

Утім, як з’ясувалося, все було чітко продумано і розіграно, як по нотах. Бо «знесення наметового містечка» насправді виявилося коротким рейдом Національної гвардії, тож, коли кількатисячна підмога підійшла до табору, там уже все було тихо і спокійно.

«Зайшли в табір з обох сторін, скориставшись тим, що більшість людей на Майдані, з боків забрали щити, які там були з 17 жовтня», — пояснював пізніше народний депутат Єгор Соболєв.

«Ця ситуація до болю нагадувала події чотирирічної давнини: під Верховною Радою був натовп рішуче налаштованих людей, але всі бігали, метушилися і ніхто не знав, що робити. Єдине, слава Богу, що не було тітушків і ніхто нікого не бив», — розповідав один з учасників недільної акції.

Зрозумівши, що воювати ні з ким, більшість учасників акції вирішили не вертатися на Михайлівську площу, а повернули до метро «Арсенальна», яке було ближчим. На що, власне, і розраховували ті, хто все це спланував.

«Це була провокація, щоб змінити дії демонстрантів. Початково були плани після віча організовано йти на Майдан. Надалі акції будуть різні. 20 лютого можливі силові протистояння, а чим вони закінчаться, невідомо», — зазначив один із лідерів «Маршу за майбутнє» Ігор Мазур (Тополя).
«Зацініть красу гри»
Це вже не перша спроба розпорошити і пригасити протестний потенціал людей. Детальний аналіз подій останніх років дає підстави припустити, що заходи з профілактики майбутнього Майдану почалися ще у 2014-му.

І не лише вербуванням активних учасників Майдану до лав новоствореної Національної гвардії та добровольчих батальйонів, а й ліквідацією непідконтрольних особистостей на кшталт Сашка Білого чи «Лісника».

Не забуду, як у грудні 2014-го брала коментар у відомого соціального психолога Олега Покальчука з приводу «голодних бунтів» в окупованій Горлівці та Єнакієвому.

На моє запитання, чи може так статися, що там народ підніметься, а ми звідси натиснемо, і Донбас знову перейде під наш контроль, Покальчук відповів практично дослівно: «Такого не буде. Запам’ятайте: голодні не бунтують. Бунтують ті, хто вже трошки наївся. Навіть Майдан став можливим тому, що його підтримали ті, хто міг себе прогодувати і з іншими поділитися».

Чи не тому «жити по-новому» нова влада почала з різкого підняття тарифів, які швидко спустошили кишені тих, у кого щось лишалося, поставивши більшу частину населення на межу виживання чи посадивши на голку субсидій.

А відповідна податкова політика практично знищила середній клас, поділивши українців на дуже багатих і дуже бідних.

Утім протестний потенціал наростав, і тут були дві дати, коли небезпека бунту зростала в рази. Це кінець листопада, початок Майдану, і 18-20 лютого, дні найбільшого протистояння і найбільших жертв Майдану.

Листопад 2014-го і 2015-го перекрила війна, лютий 2015-го збігся із трагедією Дебальцева.

А от у лютому 2016-го пішли серйозні розмови про те, що час закликати владу до відповідальності. На 18 лютого тоді до столиці збираються добробатівці та учасники АТО з боку ЗСУ.

І раптом зранку готель «Козацький» виявляється захопленим представниками нікому не відомих досі «Революційних правих сил» на чолі з реінкарнованим кандидатом у президенти зразка 1999 року Юрієм Кармазіним, які заявляють про початок Майдану-3 і обіцяють рішучі дії щодо Петра Порошенка та інших керівників держави.

Утім, за кілька днів, коли напруга спала і пару було випущено, штаб РПС тихо розчинився, наче його й не було.

Наступна спроба розібратися з владою припала на листопад 2016-го. І якраз напередодні українські хакери знаходять в нетрях інтернету план помічника російського президента Владислава Суркова під умовною назвою «Шатун».

Усіх, хто збирається спитати у влади і про розслідування вбивств на Майдані, і про переслідування активістів, і про реінкарнацію старої системи, одразу ж нарікають «рукою Кремля» і «корисним ідіотом», який працює на Москву.

Невідомо, існував цей план насправді чи хакерам підсунули вмілу підробку, але «щеплення» від протестів протрималося до того часу, як місію піднімати народ взяв на себе Міхеїл Саакашвілі. Як сказав би покійний Михайло Чечетов, «оцініть красу гри».

Але нинішня опозиція наступає на ті ж граблі, що й попередники. Оголошуючи «акції мирного протесту» та приймаючи чергові резолюції з вимогою відставки Порошенка, всі активісти прекрасно розуміють, що у них немає жодних важелів добитися свого.

А заклики створювати «комітети громадянського опору» нічим не кращі від закликів «іти в народ і агітувати проти Януковича, щоб у 2015-му ми перемогли на вибо­рах», які пролунали на Майдані з вуст Арсенія Яценюка 29 листопада 2013 року, за кілька годин до кривавого побиття студентів.

Якби влада тоді не форсувала події, хто знає, де були б і ці політики і якою була б Україна.

Треба йти не тим шляхом
Очевидно, що вихід на вулиці навіть десятків і сотень тисяч людей, які не мають конкретної мети і конкретного плану дій, а збираються на площах лише для того, щоб послухати промовців, — це вже пройдений етап.

По-перше, це не несе реальної загрози жодному з політиків, як і відвідування їхніх резиденцій та скандування політичних гасел під парканом.

Ніхто добровільно не поступиться своїм місцем під сонцем та на корупційних потоках, які досі складають основну суть української політики.

А, по-друге, до кожної акції протилежна сторона готується не менш ретельно, смикаючи відповідні ниточки і гасячи енергію протесту з найменшою для себе шкодою.

Судячи із подій неділі, над цим працюють профі найвищої кваліфікації.

І проблема тут не тільки і не стільки в самому Порошенкові.

«На жаль, історія повторюється. І нині, як і в 2003-му, і як у 2013-му розкол в Україні іде по лінії олігархів. Саме вони формують політику і саме вони якнайменше зацікавлені у зміні системи та покаранні винних. І це протистояння буде особливо відчутним зараз, за рік до президентських виборів. Петро Порошенко намагається узурпувати вплив на правлячий клас в Україні, і йому здається, що він усе контролює. Насправді ж він може контролювати лише те, що стосується особисто його і його бізнесу.

А в багатьох інших питаннях йому настійливо показують, щоб він туди не ліз. І біда Порошенка в тому, що він не відчуває моменту і продовжує підміняти державні рішення дорогим передвиборчим піаром. А над питанням нейтралізації протестних настроїв і справді працюють цілі аналітичні центри. І розташовані вони за межами України. Але це не лише Росія, а й Лондон, Женева, Сардинія. І на кожен захід опозиції там готують по кілька своїх сценаріїв із провокаціями, дискредитацією та інформаційними вкидами. Як показує практика, вони спрацьовують», — запевняє директор Центру стратегічних розробок Андрій Ніцой.

Тому різні марші та віча як спосіб боротьби з владою малоефективні і є, швидше, імітацією боротьби, ніж самою боротьбою. І все ж, за ці чотири роки у суспільстві накопичився позитивий досвід протистояння Системі.

Один iз варіантів — створити паралельну систему, незалежну від влади і більш ефективну.

Наприклад, як волонтерський рух, який, попри спроби дискредитації та заяви, що і без волонтерів армія може обійтися, має свою ефективну систему комунікації.

Бо тут головним є не ім’я лідера чи партійний прапор, а сама ідея, яка об’єднує людей і мобілізує до дії.

Є й інші способи вирішення проблеми. Але... «Поки що ці плани не варто виносити на публіку. Менше знають там — простіше буде досягти успіху. Головне — щоб люди розуміли, що відбувається навколо, і не велися на маніпуляції», — сказав один знайомий, який не перший рік міркує над тим, як зробити Україну європейською державою.

У будь-якому разі, нинішня влада нагадує більше шулерів, грати з якими за їхніми ж правилами — практично гарантований програш. Тому треба шукати свої правила гри.

А ТИМ ЧАСОМ
До чергової річниці початку масових розстрілів на Майдані Генпрокурор Юрій Луценко відзвітував про стан справ iз покаранням злочинців, що вбивали та переслідували майданівців.

За його словами, на цей момент висунуто 412 підозр. З них 48 високопосадовцям (27 слідчим, 20 прокурорам, 16 суддям), 208 правоохоронцям.

Також оприлюднено 161 обвинувальний акт щодо 252 осіб.

Водночас розслідування цих справ затягується. Як повідомляє адвокат родин Героїв Небесної сотні Євгенія Закревська, більшість підозрюваних перебуває за межами України.

Частина затриманих, серед яких і командир «тітушків», які вбили журналіста В’ячеслава Веремія, Юрій Крисін, отримали умовні терміни.

Досі немає підозрюваних у перших вбивствах — Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Романа Сеника.

Багато матеріалів, які стосувалися справи, були знищені у МВС, і не лише під час втечі Януковича та Захарченка.

А непокаране зло обертається ще більшим злом, помноженим на впевненість у безкарності.

29 червня

Інші дати
Міжнародний день тропіків
На тропічні регіони припадає 40% всієї території світу, приблизно 80% біологічних видів планети, значна частина її мов і культур. У тропіках проживають більше 800 мільйонів чоловік. І хоча тропічні країни досягли значного прогресу, вони, як і раніше, стикаються з різноманітними проблемами.
Розгорнути
Народився Іван Черняховський
(1906, м. Умань, Черкаська область – 1945) – радянський військовий діяч, генерал армії. Командуючий військами 3-го Білоруського фронту.  
Розгорнути
Народився Тадей Маєрський
(1888, м.Львів – 1963) – український композитор, піаніст, педагог. Автор симфонічних, камерно-інструментальних, вокальних творів, музики до вистав.  
Розгорнути
1945 – підписання Договору між СРСР та Чехословаччиною про входження Закарпатської України до складу УРСР
Цікаво відзначити, що підписання цієї угоди відбулося без якої-небудь участі українських дипломатів і представників Закарпатської України, хоча формально текст угоди складався також і українською мовою.  
Ні, цей народ із крові і землі Я не віддам нікому і нізащо! Він мій, він я, він – світ в моїм чолі, Тому життя його і ймення не пропащі. (Микола Вінграновський)
Розгорнути

Новини Дивитися всі