ukrainaincognita.com
У соборі Святого Юра у Львові є найстаріший дзвін України, збережений до наших часів із 1341 року.
Трохи запилений і багатьма забутий, він у святкові дні все ще сповіщає містян про початок служби Божої.
Юрський дзвін підвішено на верхівці старої дзвіниці, що розташована автономно від церкви, тому потрібно підійматися крутими, звивистими сходами, щоб побачити велетня, який заввишки 85 см і важить 415 кг. Дзвін вирізняється спокійними і скромними формами та видовженими пропорціями.
У нижній, широкій, частині його прикрашає валик, а у верхній — чотири валики — по два зверху і знизу вінця дзвона. Дзвіниця (утім, як і сам храм) є пам’яткою ЮНЕСКО.
Дзвін було відлито ще за часів правління галицького боярина Дмитра Детька, що тривало із 1340 по 1349 роки. Головною його історичною заслугою є безпосередня участь у відбитті агресії з боку поляків, татарів і угрів.
Розуміючи, що підвладне військо не здатне захистити кордони, Дмитро Детько проводив гнучку зовнішню політику, налаштовуючи на міжнародній арені одних своїх ворогів проти інших — приміром, татарів проти поляків.
У 1341 році між польським королем Казимиром і Дмитром було укладено угоду не нападати на землі один одного.
З цією угодою і пов’язують відливання дзвону, що був, швидше, створений у рамках святкування і розташований біля кам’яної ротонди на місці давнього храму святого Юра. А вже з цього храму дзвін перейшов до нинішнього.
Проте в процесі дослідження дзвону в науковців виникли певні суперечності, які залишаються невирішеними: досі не з’ясовано, хто був остаточним автором.
Рiч у тiм, що у верхній частині — дворядковий напис: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм».
А посередині — трохи викривленими літерами, у зворотному порядку та ще й уже по сухому матеріалу видряпано: «А писав Скора Яків».
Когорта дослідників запевняють, що дзвін був змайстрований німцем і є безпосереднім зразком німецької відливки того часу, зробленої дуже старанно й акуратно, натомість підпис порушує всі стильові канони, адже виконаний грубо і з помилками, тому, швидше за все, Яків Скора був помічником майстра і непомітно вирішив увіковічити своє ім’я.
Частина дослідників усе ж наполягає на авторстві Якова, зауважуючи, що весь текст написаний слов’янською мовою, що вже підтверджує національну приналежність дзвону.
А Якова Скору, який був не дуже освічений і писав із помилками, не могли взяти в помічники німецькому ливарнику, тому він здійснював основну важку роботу зі створення дзвону, а надпис міг зробити хтось інший ще й з тієї причини, що автор не міг вписати себе у верхньому рядку поруч із князем та ігуменом.
Однак, незважаючи на всі історичні й авторські перипетії, саме цей дзвін вважається найстарішим релігійним атрибутом України, найвідомішим українським витвором, а також пам’яткою середньовічної європейської культури, науки і техніки.
Один із небагатьох, що залишився неушкодженим у часи радянської боротьби із вірою, адже саме в цей час було потрощено й переплавлено сотні дзвонів, деякі з них були ще старіші за зразок у соборі Святого Юра.
