Людина крицевої волі, незламної сили духу, доконечної відданості Україні – таким був Євген Коновалець. Таким він увійшов до безсмертної чоти українських героїв.
Полковник Армії УНР, командант Корпусу січових стрільців, керівник Української Військової Організації, перший голова ОУН, один із чільних ідеологів українського націоналізму, Євген (Евген) Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 р. в с.Жашкові Львівського повіту (нині Жовківський район Львівської області). Євгенові батьки були вчителями, дід та дядьки – сільськими священиками.
Закінчив народну школу в рідному селі, Львівську академічну гімназію. З 1909 р. вивчав право у Львівському університеті.
Саме в університеті розпочалася активна громадська і політична діяльність Коновальця: у 1910 р. він був одним з очільників студентської боротьби за український університет у Львові.
З 1912 р. Євген Коновалець – секретар львівської філії товариства «Просвіта», член «Академічної громади».
1913 р. обраний до складу Головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Невдовзі вступив до Української Національно-Демократичної Партії. Входив до товариства «Січ», співпрацював із національно-патріотичним часописом «Молода Україна».
На початку І Світової війни був мобілізований до австрійської армії, стояв у обороні Львова. Виявив велику відвагу в боях проти російських військ у лавах Легіону Українських Січових Стрільців. Під час кривавої битви на горі Маківка у 1915 р. року, де січові стрільці героїчно билися з переважаючими силами ворога, Євген Коновалець потрапив до російського полону. До кінця 1916 р. перебував у таборах для військовополонених під Астраханню та в Царицині.
З початком Лютневої революції в Росії Євген Коновалець із товаришами — Андрієм Мельником, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком — розгорнули широку організаційну роботу серед полонених-українців.
Наприкінці липня 1917 р. Коновалець звільнився і прибув до Києва. Активно працював у Галицько-Буковинському комітеті допомоги жертвам війни. Разом з Романом Дашкевичем та іншими членами Комітету створив Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром став однією з найпотужніших частин Армії УНР.
У січні 1918 р. Є.Коновалець обраний командиром (командантом) Куреня Січових Стрільців, який незабаром, спільно з Гайдамацьким кошем, розгромив січневий більшовицький заколот і звитяжно захищав Київ під час наступу більшовицьких військ. 1-2 березня 1918 р. січовики разом із Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили Київ, тимчасово захоплений більшовиками.
За влади гетьмана Скоропадського на вимогу німецького командування Курінь Січових Стрільців 1 травня 1918 р. був роззброєний і розформований. Коновалець розпочав роботу зі створення нової стрілецької частини.
Наприкінці серпня 1918 р. Євген Коновалець отримав від Павла Скоропадського офіційний дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. Спочатку через Д.Дорошенка, а потім особисто Коновалець переконував гетьмана у хибності рішення про федеративний союз із Росією, а коли Скоропадський таки підписав договір про федерацію, січові стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти гетьманської влади.
Коновалець разом із Петлюрою активно взявся до розбудови Армії УНР. У 1918—1919 рр. командував дивізією та корпусом Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним із довірених однодумців Симона Петлюри, залишився зі своїм військом вірним УНР після сепаратного Зятьківського договору УГА з білогвардійцями. Склав свої повноваження, протестуючи проти укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
Після поразки Української Революції Є. Коновалець опинився у Луцьку, в таборі для полонених. Навесні 1920 р. звільняється з табору, оселяється у Чехо-Словаччині. Робить спроби сформувати військо з українських полонених, організувати підпілля на окупованих українських територіях.
Євген Коновалець ніколи не втрачав віри в перемогу. 1920 р. з його ініціативи у Празі відбувся з'їзд українських старшин, на якому було створено Українську Військову Організацію (УВО), що стала осердям українського національного руху у 1920-і роки.
У 1929 р. наполеглива об’єднавча праця полковника Коновальця увінчалася успіхом: на основі кількох націоналістичних організацій була створена Організація Українських Націоналістів (ОУН). На Першому конгресі ОУН Є.Коновалець був обраний Головою організації. Упродовж 1930-х років ОУН стала найвпливовішою політичною силою в Західній Україні й проголосила головною своєю метою створення Української Самостійної Соборної Держави. Під проводом Коновальця структури ОУН стрімко розбудовуються і на окупованих більшовиками українських землях.
Вранці 23 травня 1938 р. у м. Роттердамі (Нідерланди), на вулиці Колсінгел, поблизу готелю «Атланта», Євген Коновалець був убитий. Операція ретельно планувалася й готувалася в надрах НКВС. Убивство скоїв молодий агент НКВС П.Судоплатов, який перебував до того кілька років поспіль у довірливих стосунках із Коновальцем як нібито член націоналістичного підпілля на теренах УРСР (псевдонім Павлусь Валюх).
Вибуховий пристрій у вигляді коробки цукерок із українським орнаментом убивця передав Коновальцеві в ресторані, прощаючись після дружнього чаювання. «Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після нетривалої розмови ми домовилися знову зустрітися в центрі Роттердама о 17:00, — згадував Судоплатов через півстоліття. — Я вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок, і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку на столик поруч із ним. Ми потиснули один одному руки, і я вийшов, стримуючи інстинктивне бажання одразу кинутися бігти».
Вибух пролунав, коли полковник вийшов із ресторану. Також у своїх мемуарах П.Судоплатов зазначив, що вказівку вбити Коновальця отримав безпосередньо від Й.Сталіна.«Це не акт помсти. Наша мета -… змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу», — цитував він слова диктатора.
Власне, по вбивстві лідера в ОУН справді стався розкол — на «бандерівців» та «мельниківців», однак знищити Організацію НКВС не спромігся. Про це свідчить уся подальша діяльність ОУН, створення Української Повстанської Армії та героїчна боротьба УПА за волю України аж до 1954 року.
Поховали полковника Коновальця 28 травня 1938 р. на роттердамському цвинтарі «Кросвейк».
Євген Коновалець завжди був прикладом для українських патріотів. Залишається актуальним і його своєрідний заповіт для нинішніх політиків: «…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації — щирість, не плазунство, а критика — для добра Організації, а не особистих амбіцій…»
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
