chrome firefox opera safari iexplorer

Лесь Танюк понад усе прагнув зберегти генетичну пам’ять української нації

09 липня 2018 о 15:15
argumentua.com

На презентації свого  видання «Щоденник без купюр» у жовтні 2015р. (на той час було видано 37 томів із запланованих 60) Лесь Танюк сумно констатував: «…кожна нова влада, яка приходить, не виявляється кращою, ніж попередня»…

Лесь Степанович був надзвичайно обдарованою людиною, режисером від Бога. Часом виглядало, що під час звичайної розмови й її він режисує.

Будучи  людиною височезного рівня культури й ерудиції, прагнув нести Культуру до такої «позакультурної» сфери, якою переважно є політика…

1994р. вийшла друком  гостро-викривальна книга Танюка «Хто з’їв моє м’ясо?» — про те, як розкрадали Україну. На адресу автора залунали погрози.  Того ж року з’явилася документальна книга-дослідження «Як рубали фермерів під корінь, або Дещо про «кукурудзяні подвиги» Олександра Ткаченка, президента, мученика й патріота», в якій він показав такі глибокі знання аграрних проблем, що фермери запропонували очолити їхню асоціацію.   

Лесь Танюк надзвичайно глибоко знав поезію. Та чому лише  поезію? Драматургію, прозу, есеїстику, кінематографію…

У 1959р. став одним із засновників і президентом  відомого Клубу творчої молоді, до якого входили Ліна Косетнко, В.Чорновіл,  М.Вінграновський,   І.Миколайчук , Алла Горська, В.Стус, І.Світличний, І.Дзюба.  

Коли  КДБ  (а гебня в Україні, слід сказати, була найлютішою  в Союзі), «емігрував» до Москви, де став у один шерег із режисерами Ю.Любимовим, О.Єфремовим. У 1965—1986р.р. ставив спектаклі у театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім.Маяковського, МХАТі та інших. На перші вистави Танюка неможливо було роздобути квитка, успіх був, без перебільшення, шалений. Після того, як режисер поставив підпис під зверненням інтелігенції до ООН на захист демократії – був звільнений з ЦДТ. На хліб заробляв статтями та  перекладами. Згодом О.Єфремов згадував: «Для когось він був українським націоналістом, для когось — дисидентом; а він просто робив свою справу — ставив гарні вистави, писав книги, видавав Миколу Куліша і Леся Курбаса (заняття на ті часи небезпечне), пропагував у Москві справжню Україну».

У 1986-88р.р. був головним режисером Київського молодіжного театру. Із  захватом і поклонінням учня люблячи  Леся Курбаса, освітлював цією любов’ю свої вистави.Компартійні вождики та їхні посіпаки, зрозуміло, у виставах «націоналіста» Танюка шукали крамолу  і, зрештою, звільнили. Знову безробіття, статті, переклади.  До речі, Л.Танюк — автор талановитих перекладів з англійської (Д. Кері, «Улюбленець слави», французької (Ж.Кессель, «Лев», поезії Г.Аполлінера), навіть В.Шекспіра – «Кінець діло хвалить», «Скарга закоханої» — та багатьох інших.

Варто сказати, що Лесь Танюк був надзвичайно дієвим  і у творчості, й у політиці. Зрештою, його головною політикою була культура. На чолі парламентського Комітету з питань культури і духовності, в Товаристві «Меморіал», яке створював і очолював, у стосунках з однопартійцями-рухівцями, у  ставленні до своїх щоденникових записів, що тривали від 1956-го…

Довідка: Леонід Степанович (Стефанович) Танюк,  український режисер, письменник, громадський діяч, народився у селі Жукин Димерського (нині Вишгородський) району на Київщині. Батько Стефан Самійлович викладав українські мову та літературу, мама  Наталя Миколаївна – іноземні мови.  

Під час ІІ Світової війни трирічним хлоп’ям потрапив разом із батьками до німецьких концтаборів. 

По війні родині не дозволили повернутися до Києва, і Танюки оселилися на Волині.  

У повоєнні роки після закінчення школи працював ливарником-формувальником  на Луцькому механічно-ливарному заводі. Захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі. Обдарованого хлопця за якийся час прийняли до акторської групи  Волинського обласного музично-драматичного театру. 

1963р. закінчив режисерське відділення Київського інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого. Ставив спектаклі у Львівському, Одеському, Харківському драматичних театрах.

Обирався народним депутатом України 1-5 скликань, очолював парламентський Комітет з питань культури і духовності.

У 1989- 2014р.р. — голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

У 1992р. очолив Національну спілку театральних діячів України.

У березні 1999р., після загибелі Вячеслава Чорновола, був обраний заступником Голови Руху.

Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва; книг: «Мар’ян Крушельницкий», «Хроніка опору», «Монологи»,   «Парастас»; видань «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя» та фундаментальної роботи «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло друком 37).

Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса» і «Патетична соната» М. Куліша; «Ніж у сонці» — за І. Драчем;  «Матінка Кураж» за Б. Брехтом;   «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром; «Принц і жебрак» за М. Твеном; «Диктатура совісті» М. Шатрова та багатьох інших. 

Режисер картини «Десята симфонія», сценарист фільму «Голод-33», автор серії телефільмів про М.Хвильового, Л.Курбаса, М.Йогансена, М.Грушевського, М.Куліша.

Професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка Карого.   

Л.С.Танюк помер 18 березня 2016р. внаслідок тяжкої хвороби. До його останнього дихання поруч були «два ангели», як він їх називав – дружина, відома мистецька діячка Неллі Корнієнко, і донька Оксана — театрознавець і драматург. 

Лесь Танюк понад усе прагнув  зберегти генетичну пам’ять  української нації. Як людина високого культурного рівня, він робив це через код  національної культури.  Адже  тільки тоді, коли жива Культура  – жива Нація. І Рід. І Людина. Отже, Лесь Танюк,  режисер і сценарист, письменник і політик – залишається з нами в час свого 80-ліття. І залишатиметься…

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути