unian.ua

 5 липня над Слов’янськом і Краматорськом знову замайоріли державні прапори України.   

Повернімося бодай на мить до подій 2014 року, які нині вже є частиною нашої боротьби проти російських загарбників.

12 квітня 2014р. у Слов’янську озброєні бойовики захопили будівлю управління внутрішніх справ, затим – інші адміністративні споруди. Було оголошено, що контроль над містом перейшов до представника сепаратистів В.Пономарьова.

Цього ж дня  під Слов’янськом група офіцерів СБУ, вивчаючи  ситуацію на місцевості перед початком   активних дій під прикриттям загону «Альфа», потрапила в засідку терористів. Це було перше  зіткнення між силами АТО і незаконними збройними формуваннями, від якого почалася війна.   

13 квітня Служба безпеки України  перехопила телефонні розмови терористів з їхніми російськими кураторами і встановила особу керівника російської диверсійної терористичної групи у Слов’янську – ним був громадянин Росії, офіцер загону спецпризначення ГРУ РФ І.Стрєлков (Гіркін).

15 квітня бійці підрозділу спецпризначення Збройних Сил України  після нетривалого штурму десантувалися з гелікоптерів і зайняли Краматорський аеродром. Водночас кілька груп ЗСУ встановили блок-пости довкола Слов’янська. 

17 квітня сепаратисти захопили телевежу на горі Карачун неподалік Слов’янська. (Гора заввишки 167,6 м була стратегічно важливим місцем, оскільки звідси чітко видно місто та його околиці.) Українські телеканали були відключені, натомість транслювалися винятково російські.

20 квітня В.Пономарьов заявив, що не буде вести переговори з українською владою і що в місті російських військовиків немає. 

24 квітня почався перший штурм Слов’янська. Після розвідки боєм українські вояки розгромили 2 блокпости терористів, але за наказом командування змушені були відійти на попередні позиції й припинити наступ.

 3 травня, виявляючи героїзм і силу духу, українські вояки відбили  та зайняли важливу висоту – гору Карачун — і відновили контроль над телевежею. Бойовики не раз обстрілювали узвишшя  з мінометів, а 9 травня спробували атакувати, проте атака захлинулася.

У травні  довкола Слов’янська та поблизу Краматорська точилися  жорстокі бої. 

29 травня терористи підбили гелікоптер Мі8-МТ  Національної гвардії України. Загинуло 12 бійців, серед них – генерал-майор Сергій Кульчицький. 24 червня вороги збили ще один Мі-8, кий повертався з фахівцями, котрі встановлювали апаратуру для фіксування порушень перемир’я. Загинуло 9 людей. Вночі проти 1 липня  внаслідок ворожого обстрілу гори Крачун з мінометів телевежа впала. (25 серпня 2015р. була встановлена нова).   

3 липня українські військові  заблокували місто Миколаївка, де знищили 6 опорних пунктів проросійських бойовиків та  їхні склади боєприпасів, і вийшли на автотрасу Харків-Довжанське. За офіційною інформацією, в боях загинув один і були поранені четверо українських вояків. Втрати терористів становили понад 150 осіб. У полон здалося 50 сепаратистів.

4 липня Миколаївка була звільнена і перейшла під контроль  сил АТО.   

5 липня під натиском ЗСУ бойовики під орудою Стрєлкова-Гіркіна (загальна чисельність угруповання – 1824 особи) змушені були залишити Слов’янськ, зазнавши під час прориву великих втрат.   

 5 липня 2014 р. о 13:00 розвідники 2-го батальйону Національної гвардії встановили на будівлі Слов’янської міської ради Державний Прапор України. Розпочала свою роботу місія з надання гуманітарної допомоги мирному населенню. Мешканці масово здавали зброю, залишену бойовиками.

Фахівці підрахували, що збитки від руйнування у Слов’янську становили 1,5 млрд грн.

 12 квітня озброєні бойовики угруповання «ДНР» захопили місто Краматорськ. Для блокування дій українських вояків терористи активно використовували мирних мешканців у якості «живого щита». 

 12 квітня 2014 р. приблизно тисяча люду  зібралося біля міськвиконкому, зайшли до приміщення, вивісили над будівлею прапор незаконної «ДНР». Присутні при цьому міліціонери практично не перешкоджали.  

За якийся час озброєні бойовики штурмом захопили   міськвідділ міліції та влаштували тут свій штаб. Біля будівлі зібралися  місцеві мешканці, які обурювалися діями терористів, скандували: «Україна!». 

Терористи  почали споруджувати барикади, встановили блок-пост біля військового аеродрому. Після прибуття підкріплення зі Слов’янська  місто опинилося під контролем сепаратистів. 

Отже, загін озброєних терористів з кількох десятків осіб захопив ціле місто. Міське відділення міліції налічувало 380 працівників, однак вони практично не чинили опору.  У відділенні до рук сепаратистів потрапило 500 одиниць вогнепальної зброї.  Захопивши будівлю міліції, бойовики його розграбували і розгромили.

15 квітня вони почали штурмувати Краматорський військовий аеродром. Об’єкт мав велике значення, адже тут могли приземлятися транспортні літаки, на його території розташовувалися військова частина з гелікоптерами Мі-24П та Мі-8.

В результаті антитерористичних заходів, що їх здійснювали українські підрозділи спецпризначення, цього ж дня військовий аеродром був звільнений від бойовиків. Кількох терористів узято в полон.

Від 16 квітня звезені до Краматорська «цивільні особи», переважно асоціального вигляду, нетверезі, почали блокувати українських десантників. У населеному пункті Пчолкіно близько півсотні десантників було заблоковано і роззброєно групою кримінальників з Донецька, якою командували  російські офіцери. 

Цього ж дня в Краматорську відбувся мітинг українських патріотів проти сепаратизму.

Бої тривали з більшою чи меншою інтенсивністю до 5 липня, коли, зазнавши поразки в боях за Слов’янськ, терористи залишили Краматорськ. Передові сили ЗСУ – розвідники та сапери — увійшли до міста. Почало налагоджуватися мирне життя, запрацювали комунальні служби.

28 липня мешканці Краматорська  провели мітинг та урочисту ходу з нагоди визволення міста.

У липні 2014 р., крім Слов'янська та Краматорська, українські війська визволили від проросійських бойовиків Костянтинівку, Дружківку, Бахмут.

2016 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про оголошення 5 липня  Днем звільнення Слов’янська  і Краматорська від проросійських терористів. 

13 жовтня 2014 р. Краматорськ був оголошений тимчасовим центром Донецької області.   

1 липня цього року у меморіальному комплексі, розташованому на горі Карачун, урочисто вшанували пам’ять українських воїнів, загиблих у боях за  Слов’янськ і Краматорськ. Були відкриті пам’ятні знаки зі списками звитяжців, а також із логотипами військових частин і підрозділів, які звільняли ці міста. 

 Бойові дії в Донбасі почалися у квітні 2014-го.

Тоді кандидат на посаду Президента України П.Порошенко пообіцяв припинити війну протягом двох тижнів. А вона – війна — триває ось уже понад 4 роки.

Незабаром Президент намагатиметься обратися знову. Що обіцятиме тепер – тим, хто втратили у цій війні найближчих, хто лишився без рідної домівки, без мирного життя у ріднім краї ? Що обіцятиме всім нам? І чи повіримо?..

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»