nv.ua
4 — 13 вересня 2018 р. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів у Києві опитування громадської думки.
Методом телефонних інтерв'ю з використанням комп’ютера опитано 800 респондентів.Статистична похибка вибірки не перевищує 3,5%.
Киянам було запропоновано відповісти на питання, що стосуються як життя столиці, так і загальноукраїнської проблематики.
Перш аніж докладніше зупинитися на підсумках опитування – невеличкий відступ.
Українське політичне життя помітно пожвавилося, адже вибори, вважай, не за горами. Звично замайоріли гасла щодо «нового курсу», «нових облич», і, зрозуміло, «нової Конституції» — яка ж без цього передвиборча агітація? Затріщали списи й довкола сакраментального «демократія чи порядок»? (Хоча, зрозуміло, одне не виключає іншого. Бо відсутність порядку – це аж геть не демократія, а примітивна і небезпечна охлократія, а порядок налагоджується не зосередженням влади в одних (президентських, канцлерських?) руках, а неухильним дотриманням законів усіма членами суспільства. Від робітника на підприємстві чи фермера в полі – до президента, прем’єр-міністра чи нардепа у кріслах, до яких вони потрапили волею народу, що їх найняв.) Не останню роль у баталіях відіграє й питання форми державного правління – від цього залежить,«чиє буде зверху».
Нагадаю, що, запропонувавши суспільству дискусію стосовно концепції «Український Президент-2019», команда «Рідної країни» аргументовано доводить, що для України найприйнятнішою є парламентсько-президентська форма правління, визначена чинною Конституцією: коли Президент несе відповідальність за сферу міжнародних відносин і оборону країни, а керівник Уряду відповідає за соціально-економічну політику в державі й Уряду призначається парламентом. Результати опитування, на яке будемо посилатися, показали: 54,6% киян вважають оптимальною саме парламентсько-президентську форму правління. Тобто ту, яка закріплена в Конституції України.
А тепер – про передвиборчі суперечки навколо горопашної Конституції. Відомо, що кожен черговий Президент (чи той, хто вже бачить себе Президентом) прагне «підігнати» Основний Закон під себе. Одні намагаються його змінити, так щоб повноваження поділити, як ото відомий персонаж з «Весілля в Малинівці» ділив награбоване. Інші замахуються ширше: нова Конституція – і крапка!
Безумовно, чинний Основний Закон не є досконалим. Але, засловами лідера «рідної країни» Миколи Томенка:«Найкраща Конституція для України – та, яку знають, шанують і виконують всі — від Президента до звичайного громадянина». Тож команда «Рідної країни» й запропонувала проект «Як змінити країну, не змінюючи Конституцію», який дозволяє, не чіпаючи Конституцію й не ввергаючи країну в чергові політичні протистояння, лише з допомогою законодавчих змін, упродовж 100 днів створити дієву парламентсько-президентську республіку. А водночас – примусити президента, управлінців і законодавців неухильно виконувати українські Конституцію та закони. Й тут наші позиції з мешканцями української столиці співпали: 69,3% киян вважають: треба не ухвалювати нову, а неухильно виконувати чинну Конституцію.
Згідно з опитуванням, 49,4% киян вважають, що справи в столиці рухаються у неправильному напрямі. Тож якби вибори відбулись у вересні, участь у голосуванні взяло б 62% мешканців столиці.
У цьому контексті закономірно поцікавитися ставленням киян до тих чи інших політиків і громадських діячів.
Суттєво, що соціологів цікавлять не лише показчики суто «позитивного» чи «негативного» ставлення, а й співвідношення «позитиву» та «негативу». Опитування КМІС засвідчило, що до лідера «Рідної країни» Миколи Томенка ставляться позитивно 29,5% киян (до діючого мера В.Кличка – 33,6%), тоді як негативний рейтинг в очах киян у М.Томенка найнижчий з усіх політиків – 15,6% ( у В.Кличка – 27,8%).
Якби вибори відбувалися в середині вересня, В.Кличка підтримало б 48,8%; М.Томенка – 19,5%; Б.Березу – 15,7%. Тобто вже нині чітко вимальовується «трійка» лідерів виборчих перегонів, а в разі другого туру за посаду мера змагатимуться Микола Томенко і Віталій Кличко.
Кілька підсумкових акцентів:
Кияни проти чергових перетягувань владного каната, політичних воєн у «верхах» і руйнування всього «до підвалин».
Мешканці столиці не вірять чинній «горішній» владі, а водночас — не хочуть віддавати владні повноваження в одні руки: президентські, «прем’єрські» тощо. Вони переважно не є прихильниками ані авторитаризму, ані охлократії.
Кияни бачать майбутнє України у Євросоюзі (66,5% опитаних) і категорично не бачать – у Митному союзі на чолі з Росією (4%). Але (!) – 23,35% респондентів не бачать потреби в жодному з об’єднань. Чи є це ознакою формування світогляду «власного шляху»? Відповісти однозначно поки що складно.
І ще одна важлива річ. Опитування знову показало, що «Рідна країна» та Микола Томенко як її лідер є не лише «виразниками» електоральних настроїв, але питомою, невідокремлюваною складовою українського суспільства. Не вивершуючись «над народом» і не маскуючись «під народ». Маємо приклад «думання в унісон», а ширше — політичної щирості. Й це та якість, котру неможливо ані купити, ані «зіграти». Її люди відчувають безпомильно і цінують високо.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
