1 січня – 110 років від дня народження провідника ОУН
Степан Бандера народився 1909р. в с. Старий Угринів (нині Калуський район Івано-Франківської області), в багатодітній родині священика о.Андрія.
Початкової шкільної освіти не отримав. Степанове дитинство припало на Першу світову війну, тоді в селах школи не працювали. До того ж у хлопця виявили ревматизм кісток, і він пересувався, долаючи тяжкий біль. Разом із сестрами та братами навчався у домашніх вчителів. Проте в 10 років вступив до Стрийської гімназії, а в 14 читав лекції гімназистам.
Через хворобу лише з третьої спроби вступив до скаутської організації «Пласт». Г отувався до тортур — катував себе металевими ланцюгами та голками. Тренував тіло: щодня обливався холодною водою, займався плаванням, лижами, бігом.
Варто сказати, що протягом усього життя Бандера не вживав спиртного і не палив.
Був невисоким, худорлявим: у 19 років мав зріст 159 см, дорослим – 162.
Мав неабиякий акторський талант, що допомагало йому, коли затримувала поліція (траплялося це ще до першого арешту не менше десятка разів).
Майстерно грав у шахи, на гітарі та мандоліні, мав хороший співочий голос.
У 22 роки Степан Бандера став керівником відділу пропаганди ОУН, у 23 – заступником крайового провідника, у 24 – крайовим провідником.
Організував підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію.
Був прихильником збройної боротьби, але не брав участі в жодному з організованих ОУН трьох політичних убивств польських владців, які особливо люто переслідували українців.
27-річним польський суд рокував С.Бандеру до двох довічних ув’язнень.
1935-36р.р. у Варшаві та Львові відбулися два судові процеси, відомі як «справи Бандери і товаришів». На варшавському процесі Степана Бандеру за підпільну націоналістичну діяльність засудили до смертної кари, котру замінили на довічне ув’язнення. На львівському крайовий повідник ОУН у Західній Україні отримав іще одне «довічне». Очевидці переповідали, що коли Бандеру ввели до зали суду, під вигуки:«Слава Україні!» підвелися не лише підсудні, а й адвокати та присяжні. У заключному слові сказав: «Винним себе не визнаю. Свою революційну діяльність я вважав лише виконанням мого обов’язку».
Понад п’ять років — до середини 1939-го — Степан Бандера провів у найсуворіших польських тюрмах. Переважно – у «одиночках». Тричі оголошував голодування. Під час сповідей передавав через тюремного капелана о.Йосифа листи на волю та отримував повідомлення від соратників. Пізніше капелан згадував, що Бандера «…був тим, який ставив Україну понад усе».
Навесні 1938р. агент НКВС убив провідника ОУН Євгена Коновальця. На цей час Степан Бандера відбував термін у в’язниці польського міста Вронки,неподалк польськко-німецького кордону. Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач УПА, організовував втечу Бандери. Гроші для цього – 50 тис.злотих — передала українська діаспора в США. Тюремні наглядачі отримали завдаток – 500 злотих – але в останній момент втечу скасували: один з наглядачів розповів за чаркою про підготовку втечі Бандери. Було заарештовано близько 90 осіб.
Коли Західну Україну окупував Радянський Союз, С.Бандера намагався вивезти рідних – батька та трьох сестер – за кордон. Але о.Андрій передав синові: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу». 10 липня 1941р. в Києві о.Андрія Бандеру розстріляли комуністи.
Брати провідника, Василь та Олекса Бандери, влітку 1942р. загинули внаслідок жахливих тортур у концтаборі Аушвіц (Освенцім).
Молодший брат Богдан на чолі однієї з Похідних груп ОУН вирушив на Південь України й загинув у 1943р. в гестапо у Херсоні.
Сестер Оксану та Марту-Марію в 1941р. заарештувало НКВС і доправило до Сибіру, де Оксана померла. Ще одна сестра – Володимира – каралася в радянських таборах до 1956р.
Після розколу ОУН у 1940р. революційне крило організації обрало С.Бандеру своїм провідником.
5 липня 1941р. гестапо заарештувало С.Бандеру . Його доправили до Кракова, де поставили вимогу скасувати проголошений 30 червня Акт незалежності. Після відмови Бандеру перевезли до Берліна, до тюрми гестапо.
На початку січня 1942 р. його ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен, у спеціальному блоку № 9 « Бункер».
Наприкінці вересня 1944р. Степана Бандеру звільнили, доправили до Берліна, де він перебував під домашнім арештом. Нацисти намагалися схилити Бандеру до співпраці в Українському національному комітеті, який мав визнати керівництво генерала А.Власова. Входити до УНК він відмовився. Німці, які вели переговори, характеризували Бандеру як «незручного, впертого і фанатичного, відданого своїй ідеї до останку», котрий «ненавидить росіян та само, як німців».
У січні 1945-го до Берліна прибули М.Лебедь та інші діячі ОУН. Родині С.Бандери були передані документи на прізвище Романишин.
1 лютого Степан Бандера з родиною в обстановці хаосу, викликаного бомбардуваннями, зуміли втекти з-під нагляду гестапо до Тироля. За якийся час Бандера переїхав до Відня, де продовжив діяльність в ОУН.
По закінченні Другої світової війни на С.Бандеру НКВС влаштував справжнє полювання. Родина довго переховувалась, а 1948р. оселилася у Мюнхені під прізвищем Попель.
Степан Бандера передчував свою загибель. Кілька разів радянські спецслужби робили спроби його знищення. Свідки розповідали, що у 1950-х, після чергового обрання провідником ОУН, Бандера сказав: «Дякую! Смертний вирок приймаю!»
15 жовтня 1959р. близько 13.05 у під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, знайшли непритомного Степана Бандеру. Невдовзі він помер. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута: агент НКВС Б.Сташинський зі спеціального пістолета-шприца вистрілив в обличчя провідникові струменем розчину ціанистого калію.
Під час похорону труну з тілом лідера ОУН засипали землею з України та скропили водою з Чорного моря…
У світі діє 6 музеїв С.Бандери, в тому числі – у Лондоні.
У Києві, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку та багатьох інших містах України на честь Степана Бандери названі проспекти і вулиці.
Підготувала Олена Бондаренко
