uamodna.com
25 липня 1940 р. на кіноекрани вийшла картина Олександра Довженка «Визволення». У фільмі-хроніці йдеться про приєднання Галичини до Радянської України 1939 р.
У вересні 1939 р., згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, територія країн Балтії та Західної України була окупована Радянським Союзом. Режисера О.Довженка відрядили до Галичини з дорученням створити фільм, який мав показати «визвольний похід» радянської армії теренами Галичини та «велику радість» західних українців, визволених «з-під ярма буржуазної Польщі».
Протягом двох місяців Довженко з групою операторів подорожує краєм: Тернопіль, Галич, Станіславів, Коломия, Косів, Львів, Чернівці. Знімаючи, режисер також виконує ще одне доручення: виступає перед місцевими мешканцями з оповідями про «щасливе життя в радянській Україні». Ці оповіді, замість радості, викликали у «західняків», добре поінформованих про страхіття колективізації, Голодомор, репресії у Великій Україні – жах і недовіру…
На початку 1940 р. О.Довженко повідомив через газету «Пролетарська правда», що активна робота над художньо-документальним фільмом «Визволення» вже триває. 26 травня 1940-го стрічка була завершена і передана до Київської кіностудії.
Відгуків на кратину було надзвичайно мало, проте всі – позитивні (хіба могло тоді бути інакше?)
Фільм вийшов на екрани українською та російською мовами. Довженко був не лише її режисером (разом з Ю.Солнцевою), а й сценаристом, автором дикторського тексту та монтажу.
11 вересня 1940 р. стрічку показали у Львові – з нагоди першої річниці «визволення».
Сказати, що стрічка була ідеологічно заанґажована – не сказати нічого. Але водночас, знята геніальним майстром, вона стала одним із шедеврів документалістики. Довженко, крім того, зміг показати місцевих мешканців не тільки «ощасливлених» радянськими окупантами, а й наляканих, розгублених, з передчуттям біди, що принесли «визволителі» на своїх багнетах.
Невдовзі фільм зник з показу.
