Два портрети: ювілейний спомин

160 років тому
Тарас Шевченко написав портрети відомого історика і свого товариша Михайла
Максимовича та його дружини Марії.

13 червня 1859 р. Тарас Шевченко дістався човном-дубівкою
Дніпром від с. Козинці до Прохорівки. Неподалік, у хуторі Михайлова Гора,
розташованому на лівому березі Дніпра, нижче Канева, мешкав приятель Шевченка —
відомий історик Михайло Максимович — з 29-річною
дружиною Марією.

На Михайловій Горі Тарас Григорович гостював зо два
тижні. Створив кілька краєвидів, серед них – ескіз олівцем «Коло Канева».
Пізніше М.Максимович згадував, що Шевченко приходив до його оселі лише
ночувати, а решту часу гуляв полями,
малював, спілкувався з селянами. Нерідко розмовляв поет і з Марією
Василівною Максимович, читав їй свої поезії.

Прохорівський
селянин, столітній Пантелеймон Пушкар, згадував, що Тарас Григорович добре
поводився з селянами, заступався за них, дуже любив слухати народні пісні,
казки, а слухаючи, все записував. Сам
розповідав багато з української минувшини. Особливо ж, за словами Пушкаря, поет
любив дітей, які від нього на крок не відходили. Дехто дивувався, що «…така
розумна людина, а з дітьми грається».

Тоді ж Тарас Шевченко написав портрети Максимовичів (датовані
відповідно 19 та 22 червня 1859 року за старим стилем, — Ред.)

Є свідчення, що у той самий час працював Т.Шевченко і над
поемою «Марія», котру задумав давно. Уривки з неї читав селянам і в домі М. Максимовича – господарям та гостям.

Шевченка зачарувала краса молодої дружини приятеля. Про
свій приїзд та зустріч із господинею він так записав у «Щоденнику»: «Заїхали до Максимовича. Застали його в
клопотах біля «Руської бесіди». Господині його не застали вдома. Вона була в
церкві. Говіє. Невдовзі з’явилася й вона, і похмура оселя вченого просвітліла. Яке милое, прекрасне
створіння… І де він, старий антиквар, викопав таке свіже, чисте добро? І сум, і
завидки…» (переклад українською наш, — Ред.)

Збереглися листи Кобзаря, в яких він, трішки грайливо,
просив Марію Василівну знайти йому наречену – бажано, подібну до неї самої.

Різними виданнями й досі «гуляє» легенда, за якою буцімто
через дев’ять місяців після поетового гостювання, навесні 1860 р., Марія Максимович
народила синочка. Легенду цю ніхто донині не спростував. Навіть родичі
Максимовичів. Втім, ніхто її й не підтвердив…

А нам залишилися чудові, соковиті Тарасові спогади про
перебування на Михайловій Горі, що їх він залишив у «Щоденнику», та прекрасні
портрети подружжя Максимовичів, створені Шевченком-талановитим художником.