chrome firefox opera safari iexplorer

20 вересня – 90 років від дня народження Івана Світличного, поета-шістдесятника, дисидента

20 вересня 2019 о 11:06
knpu.gov.ua

«Все кращого в мені – це Іван.  Усе кращого в багатьох інших – від Івана.   Він роздарував себе про проскурах.  Виняткова роль, виняткова самопожертва –  без тіні докору».

Василь Стус

Іван Світличний був одним з провідних українських
дисидентів. Нині про нього, як, зрештою, й про інших його соратників, не згадує
влада і мало що знає суспільство. 

Стус, Світличний, Марченко, Тихий, Литвин…Їхні життя
забрала радянська система. Вони ж розхитували її, дехто  навіть по власній смерті – аж поки вона не
впала. 

*   *   *

Не можу я без
посмішки Івана

оцю сльотаву
зиму пережить.

В проваллях
ночі, коли Київ спить,

а друга десь
оббріхують старанно,

склепить очей не
можу ні на мить,

він як зоря
проміниться з туману,

але мовчить,
мовчить, мовчить, мовчить.

Ні словом не
озветься. Ані пари

із уст. Вусате
сонечко моє!

Несуть тобі три
царіє со дари

скапарене
озлоблення своє.

Іваночку! Ти
чуєш, доброокий?

їй-бо, не знаю,
що я зле зробив.

Чого ж бо й досі
твій поріг високий

ані відчув, ані
переступив.

Прости мені
недільний мій Хрещатик,

що, сівши
сидьма, ці котли топлю

в оглухлій
кочегарці. Що терплю,

коли вже ні
терпіти, ні мовчати

не можу, що,
читаючи, люблю.

Цього вірша Василь Стус присвятив Іванові Світличному
влітку 1965 р. – після першого Іванового арешту. 

Іван Світличний дожив до Незалежності й помер у 1992р.
Його дружина Леоніда говорила, що як творча людина він загинув значно раніше – у  серпні 1981р., на алтайському засланні, куди
його доправили після 7 років таборів. 

Моя свобода

Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,

Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою, —

Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,

Вертку, заляпану, як здачу,

Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за ґрати,

Мою від мене не забрати —

І здохну, а вона — моя.

 В таборах
Світличного змушували до найтяжчих робіт – попри те, що був інвалідом: під час
війни 14-річним хлопчаком  намагався
закласти вибухівку під німецький автомобіль, але та вибухнула у нього в руках,
позбавивши пальців… 

На Алтай, із його високою радіацією,  засилали найбільших злочинців. Світличний
прибув туди 1978р. тяжко хворий на жовтяницю, з дикими головними болями.
Зрозуміло, що належного лікування годі було й чекати. Через три роки Іван
дістав інсульт, перебував у стані клінічної смерті. Дружина влаштувалася
санітаркою в сільську амбулаторію, щоб бути біля чоловіка. 

 Звільнили Івана
Світличного 1983р.,
тиждень повертався потягом. З четвертого поверху будинку без ліфта, де Світличні
мали крихітну квартирку, хворого не було як навіть вивезти на свіже повітря. За
три роки до смерті Іван втратив остаточно мову і лежав цілковито
знерухомлений.  

Леоніда Світлична жодного разу не звернулася до котроїсь
«інстанції» по допомогу.

Поховали поета  у вишиванці,
подарованій Стусом. Над його могилою – козацький хрест із написом: «Він був світильником, що горів і світився».

___________

Іван Світличний народився у с.Половинкине Старобільської
округи, у слобідській частині Луганщини. Під час Голодомору мама дивом вирвалася
на Донбас і там працювала, рятуючи родину від голодної смерті. 

Освіту філолога Іван отримав у Харківському університеті.
Однокашники згадували його привітність, добру усмішку, ерудованість і
порядність.

По закінченні навчання І.Світличний приїхав до Києва.
Влаштувався на роботу до Академії
наук, співробітничав
з Інститутом літератури, видавництвом «Наукова думка», журналом «Дніпро».    

1965 р.
Світличного заборонили друкувати в офіційних виданнях — через чітку національну
позицію та простежувану гебістами антирадянськість. 

До репресій ще був час. Молоді українські інтелігенти, що
їх згодом назвуть шістдесятниками, згуртувалися у Клубі творчої молоді, серед
засновників якого – і Світличний. Місцем зустрічей однодумців стало помешкання
Світличних – там було тіснувато, але вільно дихалося та, за словами В.Стуса,
«добре  мислилося і почувалося».

Учасники Клубу  організовували
літературні читання, вечори пам’яті видатних українських літераторів:
Т.Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, В.Симоненка — свого сучасника і
товариша, померлого в 1963р. 

Радянський режим 
одразу відчув у діяльності Клубу загрозу своїй сталості. 1965-го Клуб
закрили.   

 Іван Світличний чи не першим встановив контакти з українською
діаспорою, щоб передавати на Захід інформацію. Власне, за це
його заарештували під час першої хвилі репресій проти шістдесятників. Тоді на
Захід передані були «Щоденники» В.Симоненка, й там їх видали. 

Кількамісячний арешт, суд – потім Івана таки випустили.
Однак працювати за спеціальністю заборонили. У 1965–1972 р.р. дисидентський рух
був надзвичайно активним: численні протестні акції, підписні листи, Самвидав…  

 1972 р. в Україні почався справжній
погром українського дисидентства, з численними арештами і жорстокими
вироками.  Це тоді Іван Світличний був
засуджений до 7 років таборів і 5 років заслання. Тоді ж у таборах опинилися
Стус, Чорновіл, брати Горині…  Про
табірний період життя Світличного написав Іван Дзюба: «Жорстокий факт: каторга вбила його тіло, але розкрила нові можливості
душі. Ті, хто близько знав Івана Світличного, – неймовірно м’якого, делікатного
– не впізнають його у каторжанській поезії»

Іван Світличний у таборі організовував колективні
протести, оголошував голодування (найдовше з них тривало 56 днів, і по його
закінченні Світличний важив 44 кг).  Ініціював
створення літопису політв’язнів, який став чільним документом — свідченням про
долі радянських в’язнів сумління. 

Начальство табору вважало Івана Світличного одним із
найнебезпечніших політичних в’язнів, особливо з огляду на його невичерпну
здатність вигадувати способи передачі інформації про табір у вільний світ. Одна
з найвідоміших акцій — написання листа Брежнєву, в якому в’язні на знак протесту проти репресій  відмовлялися від радянського громадянства. 

Світличний, як і Чорновіл, Стус, Сверстюк, своїм   подвижництвом формував у закордоння сучасний
образ українця борця, правозахисника, патріота. 

Нині, в день свого ювілею, поет, гуманіст, дисидент Іван
Світличний крізь роки звертається до нас:

Що ми чиним, братове? Невже навіжені ми,

Що в чаду словоблудства і самообмов

Убиваєм в собі ненароджених геніїв,

На Голгофі цинізму ґвалтуєм любов?

Гинуть гиблі серця в летаргії без просипу,

Душить заячі душі розперезаний страх.

Ми ж, убивство вчинивши, затаєно носимо

В саркофагові тіла непохований прах.

____________________

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути