chrome firefox opera safari iexplorer

22 жовтня Борисові Олійнику виповнилося би 84 роки

22 жовтня 2019 о 11:13
life.pravda.com.ua

«І зоря покладе на мовчання моє печать…»

За життя більше, ніж про нього, писали йому:  23-річному завідувачу відділом  у популярній «Молоді України», головредові  молодіжного часопису «Ранок», редакторові журналу «Дніпро», секретареві письменницької Спілки, очільникові Фонду культури, народному депутатові й голові парламентської делегації в ПАРЄ…

Писали у відповідь на його публікації слідами перебування у «гарячих точках» тодішньої Югославії, й коли підніс голос проти будівництва АЕС під Чигирином та промислового монстра біля Канева.  Коли у травні 1986р., одразу по трагедії, пройшов чорними шляхами Чорнобиля й виступив у «Літературній газеті» зі статтею «Випробування Чорнобилем», де назвав усе і всіх своїми іменами.  

Йому, авторові дивовижної  лірики, писали шанувальники й шанувальниці…  

До речі, поезіями Бориса Олійника про кохання й ми нині пересипатимемо свою оповідь його життя.   

…Так  негадано  ця  осінь                                                                     

закурликала  над  степом,

 закружляло,  заячало  над  чолом.

 Так  неждано  за  плечима

 затужилось  мені  небом,

 застогнало  висотою  під  крилом… 

 Народився Борис Ілліч Олійник  у Зачепилівці  Новосанжарського району  (тоді це була Харківська область, нині – Полтавська). Батько загинув на війні, мама, щоб прогодувати сім’ю, тяжко працювала в колгоспі.

У п’ятому класі Борис побачив опублікованим перший свій вірш – у районній газеті. По закінченні десятирічки вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, який закінчив у 1958р.  Перше місце  роботи – газета «Молодь України». Далі – редакторська праця в багатьох українських виданнях (від «Ранку» до «Вітчизни»).

 …0  дивна  ніч,  о  дика  ніч  жаги,

 Коли  тремтить  і  чадіє  любисток!

 Травневий  шал  —  до  забуття  любити  —

 Лишає  обережні  береги…

1962р. видав першу поетичну збірку – «Б’ють у крицю ковалі».  Тоді ж вступив до компартії — на хвилі «відлиги». Однак очікуваних змін не відбулось, а Олійник лишився в компартії. Зараз це виглядає дещо, м’яко кажучи, наївним, але Борис Ілліч стверджував, що сучасні комуністи  визнали помилки і засвоїли уроки минулого…    

У 1980-91р.р. Б.Олійник — депутат  Верховної Ради УРСР.  У 1992—2006р.р. – народний депутат України (фракція КПУ). Впродовж 11 років очолював  Постійну делегацію Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Герой України.

Двічі Б.Олійник очолював Національний комітет з державних премій ім.Т.Шевченка (вдруге – 2010р. – на посаду його призначив Янукович.) За короткий час Олійник подав у відставку. Написав: «Оскільки ж я виховувався в тому стані, де все-таки вище за будь-які нагороди цінувалися елементарні совість і порядність, відтак у цьому часі, де навіть слава й нагороди стають товаром, для цього часу я вже зі своїми старожитніми поглядами справді застарів…»  

 …Був  я  вітром,  був  я  лютим,  був  я  нордом.

 Став  я  ніжним,  став  я  птахом  і  крилом.

 А  якось  мені  зустрілась  вельми  горда  —

 І  прокинувся  я  вранці  джерелом.

 Лепечу  тепер  струмочком  біля  хвіртки.

 Шепочу  їй:  хоч  устами  приторкнись.

 А  вона  собі,  примхлива,  наче  скрипка,

 Випада  з  мого  оркестру,—  хоч  втопись.

Борис Олійник виступав  проти декомунізації. Засуджував присвоєння Степанові Бандері звання Героя України. Він, Олійник, був (парадокс!) послідовно суперечливою постаттю.

Ще він був неперевершеним майстром поетичних притч і балад. Скажімо, його «Парубоцьку баладу» свого часу  знала напам’ ять чи не вся Україна:

Я  летів  красивим  чортом

 На  коні,  як  ворон,  чорнім  —

 Біла  піна  падала,  мов  сніг  —

 Ех,

 до  тієї  Чураївни,

 Що  клялась  від  третіх  півнів

 Рушники  послать  мені  до  ніг,

 Та

 до  тієї...  до  такої,

 Що  як  поведе  рукою  —

 Солов’ї  вмирають  навесні!...

Після тяжкої хвороби серця Борис Олійник помер 30 квітня 2017р. у Інституті ім. О.Шалімова.  Вже понад рік спочиває на Байковому цвинтарі – поруч з Лесем Танюком і Дмитром Гнатюком.  

Забіліли  сніги,

           забіліли  на  цілому  світі.

 Опадає  листок,

           як  зів’яле  чаїне  крило,

 Там,  де  ми  відбули,

           там,  де  наше  відтьохкало  літо,—

 Забіліли  сніги...  забіліли  сніги...

                                   замело…

Олена Бондаренко, 

Громадький рух Миколи Томенка «Рідна країна»

23 грудня

Інші дати
Народився Степан Тимошенко
(1878, с.Шпотівка, Сумська область – 1972) – український вчений у галузі механіки. Автор фундаментальних праць з теорії опору матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук. Основоположник школи прикладної механіки в США.
Розгорнути