radomyshl.blogspot.com
Відомий український письменник, народознавець, видавець народився у хуторі Забуда на Житомирщині, в селянській родині. Відомо, що це сталося між Покровою та Дмитра (тобто між 14 жовтня і 8 грудня). Точну дату батьки – Тимофій Якович та Мотря Антонівна – не пригадали, тож у сільраді записали 25 жовтня.
Батько Василя був відомим на всю округу бондарем і теслею: майстерно робив діжки, вулики, скрині, а якось навіть виготовив для власних потреб дерев’яну медогонку (вона нині – експонат Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту).
У подружжя Скуратівських було п’ятеро діток, але живими лишилося двоє – найменший Василько та його сестричка Оля. Їм і випало завдати на свої худенькі плечі все, що витримало українське село у повоєнні роки — важку роботу, безхліб’я… У М.Вінграновського про той час:
Лежать руйновища, затихли,
Зозулі лет — ні в тих ні в сих.
Земля — могила для загиблих.
Земля — землянка для живих…
Попри те хлопчик зростав допитливим, дуже любив читати. В 13 років вирішив, що стане письменником. Надсилав до районної газети вірші, байки, невеличкі статті. За якийсь час їх почали друкувати. Говорячи про своє зацікавлення народознавством, що стало згодом справою цілого життя,згадував: «Моє дитинство і підліткові роки припали на добу ще не до кінця втрачених традицій. З огляду на це, маю завдячувати власній долі, оскільки, вивчаючи й описуючи народознавче розмаїття свого народу, мені легше «оперувати» джерелознавчим матеріалом, адже я був не тільки свідком, а її брав участь у тих дійствах
1959р. Василь закінчив школу, працював у Народицькій, потім у Олевській «районках». Через три роки вирушив до Сибіру: працював у тайзі, а коли знайшов роботу журналіста, оселився в Усть-Куті.
Повернувшись до України, знайшов журналістську роботу на рідному Поліссі – Житомир, Радомишль, Олевськ, Народичі.
1967р. В.Скуратівський вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Від 1969р. – редактор журналу «Народна творчість та етнографія». У1970р. починає публікувати народознавчі статті, готує монографію про українське пасічництво.
1973р. В.Скуратівським зацікавився КДБ – і через товаришування з правозахисником Василем Овсієнком, який перебував під наглядом «контори», і у зв’язку з «підозрілими» науковими зацікавленнями самого Скуратівського – народознавство тоді вважалося тоді проявом націоналізму. Попри виклики «на профілактику», Василь справи своєї не полишив.
Перші народознавчі матеріали Василя Скуратівського — «Зелене полум’я сосни» — вийшли друком у газеті «Молодь України» 1983р. Нові публікації з’являються у «Сільських вістях»,«Культурі і житті», «Пам’ятках України».
1987р. вийшла книга В.Скуратівського «Берегиня» — найвідоміша з його праць, завдяки якій в Україні зринула потужна хвиля цікавості до народознавства. Поява книги відбулася в часи духовного піднесення, відродження України, коли люди прагнули якомога більше дізнатися про своє коріння, культуру і традиції рідного народу. З ініціативи В.Скуратівського у школах та вишах запроваджується народознавство. Книга «Берегиня» стала першим підручником з цього предмету. Як доповнене продовження «Берегині» виходить друком книга «Посвіт». Потім - «Погостини», «Обереги пам'яті», «Народний календар», «Покуть», «Місяцелік», «Святвечір», «Кухоль меду», «Вінець», «Дідух», «Русалії», «Я сам про себе розкажу»… — всього понад 20 книг, на яких, без перебільшення, виховане ціле покоління українських патріотів.
Василь Скуратівський подвижницьки пропагував українську культуру, був засновником фестивалів «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні обряди), міжнародного фольклорного фестивалю «Берегиня». Упродовж багатьох років проводив народознавчі експедиції «Чумацькими шляхами». Від 1992р. видавав народознавчий часопис «Берегиня». З його «благословення» у школах, бібліотеках, вишах діють народознавчі гуртки.
Помер відомий письменник-народознавець 16 грудня 2005р. Похований на київському міському цвинтарі у Берківцях.
Вже по смерті письменника, у 2013р., вийшла друком збірка повістей та новел «Мамина молитва». Герої художньої прози В.Скуратівського — реальні люди, на чию долю випали страждання Голодомору, лихі випробування у перші повоєнні роки. Люди, які в найтяжчі часи зберегли в собі питомі риси нашого рідного народу – доброту, мудрість, співчутливість, віру.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
