holos.fm
Впродовж понад чверть століття його називали символом безмежності людської сили.
Шість разів він ставав чемпіоном світу з боротьби. В туше (коли супротивника кладуть на килим одразу на обидві лопатки) Піддубний переміг трьох чемпіонів світу, декількох чемпіонів Європи й численних чемпіонів окремих країн.
А ще він сповідував кришталеву чесність у спорті.
Майбутній «чемпіон чемпіонів» народився в родині спадкового козака Максима Піддубного та Ганни (з козацького роду Науменків) у с.Красенівці неподалік Золотоноші на Полтавщині (нині Черкаська область). Прапрадід Піддубного 1708р. під проводом кошового отамана Костя Гордієнка та з хоругвами великого гетьмана Івана Мазепи бився з московитами за волю України. Рідні переказували Іванові, що саме від цього славетного пращура дістав він у спадок міцне здоров’я, величезну силу і моральні чесноти, серед яких не в останню чергу – любов до рідної країни. Зрештою, й батько Іванів мав неабияку фізичну міць – Максим Піддубний наввиграшки піднімав п’ятипудові мішки з зерном і жбурляв їх на воза.
По материнській лінії всі були довгожителями: мамин батько Данило Науменко прожив понад 120 літ.
З дитинства Іванко знав тяжку селянську працю. Маючи гарний голос і тонкий слух, у неділю та свята співав у церковному хорі.
Закохавшись у «багацьку» доньку Олену, 23-річний юнак постановив заробити стільки грошей, щоби батько дівчини віддав її без заперечень. Подався на заробітки – спочатку до Севастополя, потім – до Феодосії. Жив мрією про шлюб з коханою, аж поки не дізнався, що дівчину батьки віддали за багатого…
Якось випадково познайомився з курсантами морехідної школи, які подарували йому книгу відомого атлета Карла Абса. Так Іван Піддубний зацікавився важкою атлетикою. Після 16-годинної робочої зміни в порту тренувався, робив вправи з гирями.
1897р. до Феодосії приїхав на гастролі цирк Безкоровайного. Якось у цирку почалися змагання між атлетами та охочими з публіки. Іван взяв участь – і програв одне зі змагань: бракувало техніки. Тоді й почав серйозно замислюватися над своїм майбутнім у спорті. А ще – зрозумів, що стати найсильнішим можна лише завдяки наполегливим тренуванням, постійній впертій праці…
Від 1898р. він виступає як борець у севастопольському цирку Труцці, затим – у київському цирку Я.Нікітіна, з яким гастролює у багатьох містах тодішньої імперії – від України до Сибіру.
1903р. від Петербурзького атлетичного товариства І.Піддубний взяв участь у чемпіонаті світу з французької боротьби в Парижі. Вийшов у фінал. Але супротивник, розуміючи, що неодмінно програє, намастився олією, тож, ніби вугор, вислизав з Іванових рук. Судді, попри протести Піддубного, визнали француза переможцем.
Наступного року в Петербурзці Піддубний тримав француза розкарякою… 41 хвилину, аж поки той не запросив пробі й не визнав поразки.
У 1905р. Іван Піддубний в Парижі уперше став чемпіоном світу. Чемпіонство підтверджував поспіль 4 роки…
Він став і найсильнішим, і найвитривалішим з борців у світі. Крім того – всіляко пропагував чесність у спорті й сам неухильно дотримувався правил благородної спортивної поведінки.
І.Піддубний зажив світової слави як геніальний борець у стилі французької (класичної) боротьби. Але в Америці, де не визнавали цього різновиду боротьби, засвоїв ще й вільну – і в ній також був непереможним.
Іван Піддубний був справжнім українцем — не лише за походженням, а й цілою душею. Коли в Росії отримав паспорт, де було записано прізвище «Поддубный» та національність «русский», власноруч виправив: «Піддубний» і «українець».
Помста влади була блискавичною. Великого спортсмена заарештували. Нелюди з НКВС по-звірячому катували Івана — вся спина вкрилася виразками, опіками від паяльника. Через рік випустили, але заборонили саму згадку про незламного українця.
Іван Максимович повернувся до рідної Красенівки, одружився, купив хатину, взявся до незрадливої селянської праці. Та за три роки улюблена справа взяла своє: почав гастролювати з Полтавським цирком, а 1922р. дістав перший приз у чемпіонаті, що відбувався в Московському цирку.
1925р. – знову великий спорт. Перемоги в Америці: Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско…
Повернувшись, упродовж 12 років Піддубний виступає в цирках та борцівських змаганнях. Зненацька влада ненадовго приголублює: 1939-го дає звання заслуженого артиста і орден Трудового Червоного прапора.
1941р. в Тульському цирку 70-річний атлет виступає востаннє. В останні роки життя мешкає в Єйську, на Кубані – в краях, де свого часу оселилися його предки-козаки після знищення Запорозької Січі царицею Катериною.
Переказують, що нацисти, зайнявши Єйськ, запропонували Піддубному переїхати до Німеччини, аби там тренувати борців. Але він відмовився.
По закінченні війни за Піддубним знову прийшли «органи»: тепер заарештували вже за «співпрацю з ворогом». Полягала вона в тому, що Піддубному, котрий ледь пересувався від голоду, комендант морського порту – палкий прихильник великого чемпіона – час від часу передавав йому обід з офіцерської їдальні…
Іван Максимович до кінця своїх літ залишився для радянської влади та її пахолків з НКВС- ГБ «українським буржуазним націоналістом», а отже, «ворогом народу». Останні його дні були сповнені злиднів, та таких, що часом прохоплювався: навіть хліба немає. «Невже мене не можуть закріпити за якоюсь військовою частиною, до їдальні?», — з подивом говорив знайомим. Місцеві згадували, що доводилося бачити Піддубного на базарі, де міняв на хліб свої чемпіонські нагороди.
«Чемпіон чемпіонів» Іван Піддубний помер 8 серпня 1949р. в Єйську. Коли взялися ховати, виявилося, що у небіжчика немає костюма.
Надмогильного пам’ятника великому атлетові поставили американці – у 1950р. Але невдовзі промосковські вандали його розвалили, написавши на уламках: «Хохол. Птелюровец»…
Нині в с.Красенівці на Черкащині є й пам'ятник Івану Піддубному, і його музей, і вулиця його імені. Українці досі, коли хочуть відзначити велику силу людини, кажуть: «Як Піддубний…»
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» вшановує великого спортсмена, організовуючи борцівські змагання, фестивалі. Серед них – козацьке родинне свято «Україна – країна найсильніших людей» у київській «Мамаєвій Слободі».
Наші кобзарі, завершуючи думу про героя, виголошували: «Слава не вмре, не поляже…»
Слава Івана Піддубного – найсильнішої людини ХХ століття і справжнього українця-козака — залишиться навіки.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
