chrome firefox opera safari iexplorer

22 жовтня 1870 року народився Іван Бунін — письменник зі світовим ім’ям та  українським корінням

22 жовтня 2019 о 11:48
fb.ru

Нобеліат  Іван Бунін так написав про Україну: «Країна… ця мріялася мені неозорими весняними просторами всієї тієї південної Русі, яка дедалі більше й більше захоплювала мою уяву і давниною своєю і сучасністю. У сучасності був великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народу сильного і ніжного, у кожній дрібниці побуту свого красивого і охайного,— наступника слов'янства істинного, дунайського, карпатського. А там, у давнині, була колиска його…»  («Жизнь Арсеньева. Юность». Переклад з російської).  

Досліджуючи свій родовід, Бунін виявив, що в XV столітті його предок Симон Бунікевський переселився з України, а саме – з Волині, до Московії й тут змінив прізвище на «Бунін».

 Письменник, перекладач, академік Іван Бунін народився 22 жовтня 1870р. у Воронежі.

Дитинство його минуло в родинному маєтку Буніних у Богучарі – на українських етнічних землях Воронежчини.

Вперше відвідавши терени питомої України у юнацькі роки, мешкав тут загалом понад 14 років: у Одесі, Харкові, Полтаві. Не раз приїздив до Києва, Канева, Миргорода, Катеринослава, подорожував багатьма містами й містечками України. За його власними словами, «…жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його». 

Аби долучитися до славної української  історії, бував на Хортиці, 1890р. мандрував  на пароплаві Дніпром.  «Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике поле, не можу без хвилювання бачити очеретяні дахи, стрижені селянські голови, жінок у жовтих та червоних чоботях, плетених кошиків, у яких вони носять на коромислах вишні та сливи… «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце гріє, вітер віє на степу козачім…» Це Шевченко — цілковито геніальний поет!», — написав І.Бунін у тому ж таки «Житті Арсеньєва»).

Схилявся перед творчістю Тараса Шевченка. 1891р. оприлюднив статтю «Пам'яті Т. Г. Шевченка». Вірші Т.Шевченка «Закувала зозуленька» та «Заповіт» переклав російською. Ще — поезії  Б.Грінченка,  оповідання О.Стороженка.

1887р. в петербурзькій газеті «Родіна» з’являється перша публікація Буніна-поета, вірші «Сільський жебрак» та  «Над могилою С. Я. Надсона». Тут  також побачили світ іще з десяток бунінських поезій та два оповідання.    

Від осені 1889. Іван Бунін оселяється в Орлі. Працює в газеті  «Орловський вісник»: перекладачем, коректором… Це були нелегкі часи: батьки остаточно збідніли, продали садибу й землю, і молодому літераторові довелося жити винятково з власної праці.   

Наприкінці 1880-х років він виступає як талановитий критик – зі статтями про творчість Т.Шевченка, Г.Успенського, Є.Баратинського, А.Жемчужникова.   

1891р. в Орлі виходить друком перша книга Івана Буніна —  «Вірші 1887- 1891р.р.».

Невдовзі Іван Бунін їде до Санкт-Петербурга, потім — до Москви. Знайомиться з А.Чеховим, К. Бальмонтом, В.Брюсовим, В.Короленком, О.Купріним, іншими відомими літераторами. З родиною Чехових  знайомство переросло у міцну дружбу, письменник подовгу гостює в їхньому ялтинському будинку.

1896р. вийшов друком блискучий бунінський переклад поеми «Пісня про Гайавату» Г.Лонґфелло.  За рік — перша книга оповідань  Буніна «На край світу», ще роком пізніше —  збірка віршів «Просто неба». Читацька публіка й критики у захваті.

1909р. Іван Бунін обраний почесним академіком Російської Академії наук у царині літератури.   

З’являються повісті  «Село», «Суходіл» (остання – автобіографічна). 1915р. в петербурзькому видавництві Ф.Маркса виходить «Повне зібрання творів» Івана Буніна в шести томах.   

 Жовтневого перевороту глибоко інтелігентний Іван Бунін категорично не сприйняв і не прийняв. Називав його не інакше як «криваве божевілля», і свої гіркі спостереження та висновки  відобразив у щоденнику 1918—1919р.р. «Окаянні дні». Його трагічні  пророцтва згодом справдилися… 

26 січня 1920р. пароплавом  «Спарта» Іван Бунін назавжди залишив рідну землю. Мешкає переважно у містечку Грас на півдні  Франції, взимку переїздить до Парижа.  Пише мало,  однак саме тепер з-під його пера виходять геніальні вірші: «Цветы, шмели, и  травы, и колосья…», «У птицы есть гнездо, у зверя есть нора»…  

Тим часом у паризьких, берлінських, празьких видавництвах з‘являються оповідання Буніна, а 1929-го в Парижі — «Обрані вірші», які піднесли поета  на найвищий щабель слави.   

10 грудня 1933р. Іван Бунін отримав з рук короля Швеції Густава V Нобелівську премію  – за роман «Жизнь Арсеньева», який вийшов друком у Парижі 1930р. (Грошову винагороду —  170 331 шведських крон, тобто  715 000 франків — лауреат витратив переважно на допомогу російським емігрантам, які буквально взяли його в облогу. Решту, за порадою когось із тих таки емігрантів, вклав у якусь «безпрограшну справу», котра, зрозуміло, «луснула», і на схилі років Іван Олексійович залишився буквально без засобів для існування. Друзі звернулися до одного з американських меценатів, і той сплачував письменникові пенсію, аби нобеліат не голодував.  

1934 — 1936р.р. у Берліні  вийшло друком зібрання творів І.Буніна в 11 томах.

Під час Другої світової війни Іван Бунін мешкає на своїй дачі у Грасі. Саме тоді пише оповідання, що увійшли до всесвітньо відомої збірки «Темні алеї».

Останні роки життя Іван Олексійович присвятив роботі над книгою про Антона Чехова, свого друга і письменника, чиєю творчістю захоплювався. Завершити роботу не встиг – незакінчений рукопис передала до друку дружина письменника, Віра Миколаївна, й 1955р. в Нью-Йорку вийшла книга «Про Чехова».

Помер І.О.Бунін 8 листопада 1953р. в Парижі, похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа, в передмісті французької столиці.

Геніальні твори Івана Буніна увійшли до скарбниці світової літератури й донині змушують людські душі просвітлено печалитись і радісно підноситися.  Український читач має змогу читати їх рідною мовою в прекрасних перекладах  М.Рильського, П.Тичини, М.Зерова  та інших талановитих літераторів.

Ось один із шедеврів Івана Буніна в перекладі Василя Стуса:

                      *    *    *

Гуде похмурий джміль і б'ється за вікном,

в яке зоря вечірня зазирає, 

тривогу несучи, і соловей співає

притишено, немов далекий гном. 

 Грім прогримів над садом і затим  

скотився, стишений; вже гасне і блідіє 

повітря вечора, в котрім тополя мліє  

і благовонить ладаном святим.

Олена Бондаренко, 

Громадький рух Миколи Томенка «Рідна країна»

25 червня

Інші дати
Іван Крип’якевич
1886 –  історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України.
Розгорнути
Народився Віталій Русанівський
(1931, м. Харків - 2077) - український науковець, філолог, мовознавець-україніст і славіст, викладач.  Автор близько 350 праць із проблем сучасної української мови і історії, українського, слов'янського і загального мовознавства, історичної граматики, стилістики.
Розгорнути
Народився Євген Попович
(1930, с. Межиріч Черкаської обл. - 2007) - український перекладач. Переклав твори Г. Беля, Е. М. Ремарка, Г. Е. Лессінга, Т. Манна, Е. Т. А. Гофмана, В. Гете, Г. Гейне та ін. австрійських, німецьких і швейцарських письменників; переклав  з німецької "Щоденники" О. Кобилянської.
Розгорнути
Народився Іван Крип'якевич
(1886, м.Львів – 1967), український  історик. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та діяльність Богдана Хмельницького, підручників з історії України. Інститут українознавства НАН України носить ім'я І.П.Крип'якевича.
Розгорнути