chrome firefox opera safari iexplorer

Приречені на Революцію?

21 листопада 2019 о 12:03
ukrinform.ua

Суспільство буде повставати, аж поки з його надр незявиться світоглядно і ціннісно українська влада.

Подумки раз-по-раз повертаюся до подій, котрі для мене, їхнього безпосереднього учасника, з плином часу не тьмяніють, більше того – стають рельєфнішими, ясравішими, спонукають до нових роздумів. 

  В основі Революції Гідності були непроминущі цінності, які завжди рухали суспільством у напрямі прогресу. Людська і громадянська гідність, ідеали свободи, а для нас, українців  – іще й захист Українського світу перед всепоглинаючим монстром «Русского міра». 

Ці світоглядні цінності та ідеали спонукали наших  героїв «смертю смерть долати» на барикадах Революції Гідності. Вони ж покликали їх боронити гідність і свободу України, коли агресор вдерся на Донбас.

Під час Революції Гідності українське суспільство витримало чи не найскладніший у людському бутті іспит – на жертовність. 

Влада, смію стверджувати, цього іспиту не витримала. Майбутній п’ятий Президент України та його команда сприйняли Майдан як інструмент для здобуття влади. Прихід до влади під прапорами Гідності не змусив їх стати гідними Революції Гідності, не спонукав до переосмислення своїх цінностенй та пріоритетів. І вже перші призначення виявили своє «чітко навпаки». Народ повстав за Український світ, а, скажімо, очільником президентської адміністрації  призначаєтьсяприхильник «Русского міра». Ментальна прірва між ідеалами Майдану і реальною практикою новопосталої влади стала очевидною дуже швидко.

Споживацькі орієнтири апріорі не здатні подвигнути сотні тисяч людей на ідейні протести. Петро Порошенко та його команда, не дотягуючи до високої ціннісної  планки, запропонованої Майданом, бодай намагалися її триматися на рівні риторики. 

Однак лише риторикою ціле суспільство, як відомо, обдурити неможливо – потрібна дія. Тож коли вчергове постало питання вибору, воно, суспільство (скоріше не «за» нове, а проти «старого») хитнулося в протилежний бік. І то аж так, що унаочнило для багатьох несподіване «колективне не-мислення».

Теперішня влада навіть не намагається вдаватися до «риторики гідності». Навпаки, відверто демонструє, що європейські та українські світоглядні цінності для неї зовсім нічого не важать. Така от мода на невігластво і споживацтво…

Трагедія Майдану – фізична втрата людей. Мужніх, свідомих, українських патріотів, яких ми називаємо Небесною Сотнею. 

Трагедія післямайданна – невідповідність влади   очікуванням повсталого суспільства. Революція Гідності вимагала від влади, яка піднеслася на її гребені до Печерських висот, жертовності й чесності. Натомість українці отримали мародерство і брехню.  

За неписаним суспільним законом, сила протидії дорівнює силі дії, помноженій на два. 

Дії влади, на яку покладали надію люди Гідності, спричинили подвійну протидію. Яка, своєю чергою, призвела до приходу теперішньої влади, яка просто не знає, не розуміє і не хоче ні  України, ні українців. 

З огляду на реалії, революція має всі шанси стати перманентним процесом. Бо залишається кричущий дисонанс між її світоглядним підґрунтям і «ціностями» тих, хто з неї в підсумку користується. Крім того, в надрах революції дедалі потужнішими ставатимуть озлобленість і ненависть. До порівняння: 2004-й рік – загальне піднесення і всенародні співи; 2014-й – розстріли мирних протестувальників; далі що – війна народу з собою (на втіху кремлівським монстрам)?..

Висновок: ніхто нічого не дасть і не збудує. Ні чергові олігархи, ні чергові профани. 

Маємо сподіватися винятково на себе. Гуртуватися, об’єднувати потужні мізки, звитяжні душі й серця, що палають любов’ю до України. Бо майбутнє України – лише зі світоглядно, ціннісно  українською владою, чесною і спроможною на самопожертву ради рідної країни.

Микола Томенко,

лідер Громадського руху «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

4 липня

Інші дати
Данило Демуцький 
1893 –  класик українського і світового кіно, кінооператор і фотограф. Кінооператор О. Довженка («Арсенал», «Земля»), Б. Барнета і І. Савченко. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1954). Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1954). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1952). Жертва сталінських репресій.
 
Розгорнути
Юліан Панькевич 
1863 – український графік, релігійний живописець (іконостаси, картини «Ісус Христос», «Богородиця», «Сільська Мадонна»), автор єдиного портрета І. Франка, зробленого з натури, ілюстрацій до поетичної антології «Акорди», «Слова о полку Ігоревім», творів Г. Хоткевича, С. Руданського, Я. Щоголіва. Учитель М. Бойчука.
Розгорнути
Народився Петро Панч (Панченко)
український письменник, член групи «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Автор книг: «Гомоніла Україна», «Син Таращанського полку», «Білий вовк», «Три копійки» та ін. Офіцер Армії УНР.
«Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла.» (Тарас Шевченко).
Розгорнути