chrome firefox opera safari iexplorer

Приречені на Революцію?

21 листопада 2019 о 12:03
ukrinform.ua

Суспільство буде повставати, аж поки з його надр незявиться світоглядно і ціннісно українська влада.

Подумки раз-по-раз повертаюся до подій, котрі для мене, їхнього безпосереднього учасника, з плином часу не тьмяніють, більше того – стають рельєфнішими, ясравішими, спонукають до нових роздумів. 

  В основі Революції Гідності були непроминущі цінності, які завжди рухали суспільством у напрямі прогресу. Людська і громадянська гідність, ідеали свободи, а для нас, українців  – іще й захист Українського світу перед всепоглинаючим монстром «Русского міра». 

Ці світоглядні цінності та ідеали спонукали наших  героїв «смертю смерть долати» на барикадах Революції Гідності. Вони ж покликали їх боронити гідність і свободу України, коли агресор вдерся на Донбас.

Під час Революції Гідності українське суспільство витримало чи не найскладніший у людському бутті іспит – на жертовність. 

Влада, смію стверджувати, цього іспиту не витримала. Майбутній п’ятий Президент України та його команда сприйняли Майдан як інструмент для здобуття влади. Прихід до влади під прапорами Гідності не змусив їх стати гідними Революції Гідності, не спонукав до переосмислення своїх цінностенй та пріоритетів. І вже перші призначення виявили своє «чітко навпаки». Народ повстав за Український світ, а, скажімо, очільником президентської адміністрації  призначаєтьсяприхильник «Русского міра». Ментальна прірва між ідеалами Майдану і реальною практикою новопосталої влади стала очевидною дуже швидко.

Споживацькі орієнтири апріорі не здатні подвигнути сотні тисяч людей на ідейні протести. Петро Порошенко та його команда, не дотягуючи до високої ціннісної  планки, запропонованої Майданом, бодай намагалися її триматися на рівні риторики. 

Однак лише риторикою ціле суспільство, як відомо, обдурити неможливо – потрібна дія. Тож коли вчергове постало питання вибору, воно, суспільство (скоріше не «за» нове, а проти «старого») хитнулося в протилежний бік. І то аж так, що унаочнило для багатьох несподіване «колективне не-мислення».

Теперішня влада навіть не намагається вдаватися до «риторики гідності». Навпаки, відверто демонструє, що європейські та українські світоглядні цінності для неї зовсім нічого не важать. Така от мода на невігластво і споживацтво…

Трагедія Майдану – фізична втрата людей. Мужніх, свідомих, українських патріотів, яких ми називаємо Небесною Сотнею. 

Трагедія післямайданна – невідповідність влади   очікуванням повсталого суспільства. Революція Гідності вимагала від влади, яка піднеслася на її гребені до Печерських висот, жертовності й чесності. Натомість українці отримали мародерство і брехню.  

За неписаним суспільним законом, сила протидії дорівнює силі дії, помноженій на два. 

Дії влади, на яку покладали надію люди Гідності, спричинили подвійну протидію. Яка, своєю чергою, призвела до приходу теперішньої влади, яка просто не знає, не розуміє і не хоче ні  України, ні українців. 

З огляду на реалії, революція має всі шанси стати перманентним процесом. Бо залишається кричущий дисонанс між її світоглядним підґрунтям і «ціностями» тих, хто з неї в підсумку користується. Крім того, в надрах революції дедалі потужнішими ставатимуть озлобленість і ненависть. До порівняння: 2004-й рік – загальне піднесення і всенародні співи; 2014-й – розстріли мирних протестувальників; далі що – війна народу з собою (на втіху кремлівським монстрам)?..

Висновок: ніхто нічого не дасть і не збудує. Ні чергові олігархи, ні чергові профани. 

Маємо сподіватися винятково на себе. Гуртуватися, об’єднувати потужні мізки, звитяжні душі й серця, що палають любов’ю до України. Бо майбутнє України – лише зі світоглядно, ціннісно  українською владою, чесною і спроможною на самопожертву ради рідної країни.

Микола Томенко,

лідер Громадського руху «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

2 жовтня

Інші дати
2 жовтня відзначають:
  • Міжнародний день соціального педагога.
  • Міжнародний день ненасильства.
Розгорнути
Богдан Стельмах 
1943 – український поет. Його вірші «Перший сніг», «Пшеничне перевесло», «Колиска вітру», «Запроси мене у сни», «Тільки раз цвіте любов» з музикою Івасюка й Білозіра стали загальнонаціональними шлягерами у виконанні гуртів Ватра, Океан Ельзи та Плач Єремії, виконавців Руслани й Олександра Пономарьова, Софії Ротару і Василя Зінкевича.
Розгорнути
Михайло Жук
1883 – український живописець, майстер станкової грамоти та кераміки. Автор робіт «Дівчина в кріслі», «Гуцул», «Портрет батька», хрестоматійних портретів М. Вороного, Г Нарбута, О. Мурашка.
Розгорнути
Михайло Іванов
1871 – український учений-тваринник, педагог, засновник експериментальних зоотехнічних станцій у заповіднику Асканія-Нова.
Розгорнути
Народився Йосип Бокшай
(1891, с. Кобилецька Поляна Закарпатської області. - 1975) - український живописець, майстер пейзажу. Спільно з А. Ерделі вперше на Закарпатті організував художню школу. Автор картин "Озеро в горах", "Синевир", "Полонина Рівна", "Зустріч на полонині"
Розгорнути
Народився Денис Січинський
(1865 - 1909) – композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог.
Розгорнути
Народився Іван Багряний
(1907 – 1963), український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Автор романів «Сад Гетсиманський», «Тигролови», поеми «Гуляй-Поле». Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (посмертно).
«Перейшов усі світи я — Є прекрасних мов багато, Але п е р ш о ю, як Мати, Серед мов одна лиш ти є. Ти велична і проста. Ти стара і вічно нова. Ти могутня, р і д н а м о в о ! Мово — пісня колискова. Мова — м а т е р і у с т а.» («Рідна Мова», 1937)
Розгорнути