chrome firefox opera safari iexplorer

21 січня – 30 років рухівському «Ланцюгові Єднання»

21 січня 2020 о 13:24

21 січня 1990 р. нескінченна людська вервиця простяглася від Софійської площі, вулицями Києва і далі — на Житомир, Рівне, Тернопіль – до Львова. В єдиному шерегу взялися за руки понад три мільйони простих українців та українок, засвідчуючи єдність духу, прагнення державності й незнищенність великої Ідеї – Соборності України.

Це був геніальний задум, і  українські патріоти  блискуче його втілили. 

Мені випали
щастя і честь промовляти цього дня на велелюдному мітингу, що відбувся на Софійській площі. 

Ось як це
було. 

Напередодні,
в суботу, я мала заняття в університеті (саме була зимова сесія у заочників).
Після семінару з української мови моя улюблена, незабутня викладачка Ольга Михайлівна
Пазяк,   знаючи про мої рухівські переконання,
спитала: «Завтра підете?» «Так!»- відповіла я. «І я піду», — усміхнулась вона.

…Якийся
час  я стояла в ланцюгу разом з іншими вздовж
проспекту Перемоги, близько готелю «Либідь». Потім рушила на віче. Вдалося протиснутись аж під сцену, в перші лави. Й тут
мене зі сцени побачив Д.В. Павличко:«О, наша рухівка-східнячка, пропустіть її, вона з
Луганська, хай виступить!» Мене буквально підняли на сцену, й перед
моїми очима постало безкрає людське море, і море прапорів, і мене охопили   такі радість і хвилювання – годі й казати! Коли оголосили, що
я з «крайнього  Сходу України», мені так
аплодували, як, мабуть, більше ніколи в житті…

Про що я
говорила? Про те, що   східні терени
також піднімаються, що нас підтримує багато шахтарів (і це тоді було правдою!), що Україна буде вільною, великою, соборною державою, і
нікому не вдасться нас роз'єднати. Коли я завершила виступ словами: «Слава
Україні!», здавалося, оте тричі «Слава!» у відповідь прогриміло не лише із краю
в край тодішнім січневим Києвом, а й крізь сім десятиліть – від Софійської
площі 1919-го…

Навряд чи хтось із присутніх на тому великому мітингу бодай на мить міг  уявити, що мине 24 роки, й наша Соборність буде під загрозою,
на Сході гримітиме війна, від куль окупантів гинутимуть сини й доньки України. Що до
влади прийдуть недолугі невігласи – «какаяразніца», котрі не тільки не
поділяють, а й зовсім не розуміють українського мислення, наших світоглядних
цінностей і переконань, зрештою, не знають і не хочуть знати, що таке Україна. 

Нові владці зневажають український народ, але найбільше
зневажають самих себе. Адже лише людині без найменшої самоповаги могло вилізти
з голови, що немає різниці, як називається вулиця, була б тільки асфальтована,
і немає різниці, під яким пам’ятником призначати побачення.

(Принагідно згадалось, як у 1989 р., коли компартійна влада боролася з Рухом, один мій земляк, відомий на цілий тодішній Союз шахтарський бригадир і Герой Соцпраці, заявив з телеекрана, імітуючи «хутірську говірку»: «Яка разниця, я й по-укрАінскі заговорю, лиш би ковбаса була по «два двадцять»». Тоді  йому з усіх усюд почали надходити посилки з ковбасою. 

І от минуло понад 30 років, і звідкись вигулькнула людина
іншого покоління, але така сама радянська – їй теж «какая разніца». І що цій
радянській людині надіслати – хіба пам’ятник Сталіну?..)

Тоді, 21 січня 1990-го, 
було морозяно й погідно. Помаленьку зривався сніжок. Раз-по-раз у небо злітали голуби,
й до них люди підносили свої просвітлені, прекрасні обличчя.

Так само, як
22 січня 1919-го. На тому самому вікопомному місці. З тою самою великою Вірою в
Україну.

Вірою, якої в нас нікому не спотворити, не  «віджати» й не відтяти.

Бо допоки в нас є Україна, а ми – в неї,  тяглість любові, прагнення волі й єднання – неперебутні,
неперервні й нездоланні.  

Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути

Новини Дивитися всі