chrome firefox opera safari iexplorer

16 квітня 1926 року народився український «Лицар Музеїв» — Борис Возницький

16 квітня 2020 о 06:47
istpravda.com.ua

Його називали янголом-охоронцем українських музеїв та замків, музейником від Бога.

 Не інакше, як Божим даром, а водночас – покликанням і сенсом життя — була і надзвичайно висока фаховість Возницького — мистецтвознавця. 

Академік Б.Г.Возницький створював нові музеї та туристичні маршрути, очолював Львівську галерею мистецтв і Міжнародну раду музеїв (ICOM), відроджував замки. Україна ХХ століття не знала громадянського  подвигу  на ниві збереження своїх культурних і духовних скарбів, подібного до подвижництва Возницького.

Борис Григорович Возницький народився в с.Ульбарів (нині Нагірне) на Рівненщині. Початкову школу закінчив у рідному селі, далі навчався у Дубенській загальній школі.

Під час Другої світової війни перебував в Українській Повстанській Армії (псевдо – Пугач).  Як згадував пізніше, перед приходом «совєтів» провідники ОУН наказали членству розійтися по домівках і чекати наказу про збір. Але щойно  1944р. червоні  захопили Дубно, як юнака мобілізували й доправили на фронт.  Служив, як і переважна більшість «західняків», у штрафній роті, котру кидали під найпекельніший ворожий вогонь першою, тож із 60 вояків роти живими лишилося троє. Брав участь у звільненні Білорусі від нацистів   -  операції «Багратіон»,  отримав медаль «За відвагу». 

По війні навчався у  Львівському  училищі  імені І.Труша (нині коледж декоративного та ужиткового мистецтва);  затим – на факультеті історії мистецтв Ленінградської академії мистецтв.  

Мешкаючи 1956р. у Винниках, був ініціатором створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, особисто збирав для нього перші експонати – разом зі школярами.  До речі, під час однієї з таких експедицій  до ближніх сіл Возницький  та його учні виявили… два кельтські поселення – справді безцінні знахідки!  Загалом же була зібрана унікальна колекція, яка стала основою експозиції. На жаль, після від’їзду Возницького музей припинив своє існування.

 У 1960–1962 р.р. Борис Возницький працював заступником директора Львівського Музею українського мистецтва, згодом – директором  Львівської картинної галереї. Тоді, у 1960-і,  в СРСР зринула  нова хвиля нищення храмів і пам'яток культури.  Возницький став у обороні українських культурних надбань, української  України.

Ось лише кілька прикладів. Діставши у  розпорядження вантажівку, директор Возницький з колегами-музейниками обстежував занедбані барокові храми й каплиці, покинуті цвинтарі, вишукуючи мистецькі твори, та привозив їх до музею. Так, у костелі Жовкви Возницький виявив на вікнах залишки оригінальних робіт австрійського художника  часів бароко — Мартіно Альтомонте: «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами». Нині ці роботи зберігаються в Олеському  і Золочівському замках. У Городенці на Івано-Франківщині Б.Г.Возницький з колегами знайшли  рештки дерев'яного вівтаря роботи І.Пінзеля. Врятував Возницький від знищення і картини  львівського майстра Шимона Богушовича, Андрія Стеха з Ґданська.

Ось як  писав він про відродження Олеського замку (Боротьба за замки. Спогади): «Влітку 1969 року наукові працівники галереї здійснювали свою чергову експедиційну поїздку на Волинь. По дорозі заїхали в Олеський замок. Це була страшна руїна… Таким було перше знайомство з об’єктом, а в кінці року замок вже був наш… на початку березня (1970) в інтер’єрах вже почали працювати працівники галереї – валили новоспоруджені стіни, що були поставлені у зв’язку з підготовкою замку під гуртожиток… Добрих п’ять років проводились роботи по реставрації пам’ятки та пристосуванню її під музей.  21 грудня 1975 року було дуже морозно. В цей день відкривали… Олеський замок…Зараз замок – це зразково зроблені хранилища скарбів української спадщини: в хранилищах понад 4 тис. квадратних метрів. Маємо 2,5 тисячі експонатів дерев’яної поліхромованої золоченої скульптури, 1,5 тисячі творів іконопису, біля тисячі портретів 17-18 ст….»

Загалом Б.Возницький та його співробітники врятували  близько 36 000 творів мистецтва: гобелени, картини,меблі, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва.

Академік Возницький створив 16 музейних комплексів, музей давньої української книги, музей в унікальній  львівській каплиці Боїмів, експозицію архітектурних фрагментів старого Львова – Лапідарій.

Організував безліч історико-художніх виставок, серед яких: «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття»; «Іван Виговський: особа і час»; «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Ісуса Христа). Не один десяток років присвятив  збереженню і популяризації творчої спадщини видатного скульптора І.Пінзеля – завдяки Возницькому шедеври митця уникли знищення, вивезення за кордон чи викрадення.    Також ніціював створення музею першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив широко відомий туристичний маршрут «Золота підкова», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький замки.

Подвижницька праця Бориса Возницького була вшанована  численними відзнаками та нагородами. Серед них — Національна премія  імені Тараса Шевченка; Хрест Івана Мазепи; Командорський хрест Ордену Відродження Польщі; орден «За заслуги»; звання «Герой України».

Борис Возницький  був постійно в річищі й русі Життя.  І загинув за кермом службового авта -  у катастрофі, яка сталася  23 травня 2012р., близько 9.00, на дорозі між  Куровичами та Печенією Золочівського району на Львівщині: не витримало серце… 

Бориса Григоровича Возницького  не випадково називали «Лицарем Замків» — адже він був і залишається правдивою легендою музейною світу, людиною-явищем, людиною-оберегом українських історії, культури, духу та душі.

Підготувала

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»