chrome firefox opera safari iexplorer

18 травня 1873 року народився український художник і мистецтвознавець Микола Прахов

18 травня 2020 о 06:13

Микола Адріянович Прахов походить із родини, яка, разом з іншими не менш відомими, свого часу становила окрасу культурного і мистецького життя Києва.

Його батько, Адріян Вікторович, був у Києві дуже популярною людиною: професор Київського університету св.Володимира, відомий архітектор, художник, мистецтвознавець, автор однієї з перших публікацій про творчу спадщину Т.Шевченка. У 1884-96р.р. А.Прахов керував внутрішнім оздобленням Володимирського собору та виконав проекти всіх мармурових і бронзових робіт. Розписували собор талановиті художники: В.Васнецов, М.Врубель, М.Нестеров, В.Котарбінський, П.Сведомський.

Мати Емілія Львівна, з дому Емілія Марія Клементина Лестель (сам М.Прахов у автобіографії для радянських установ стверджує, що дівоче прізвище матері Мілютіна) – талановита піаністка, в салоні якої збиралися найвідоміші київські митці. «Мама… закінчила петербурзьку консерваторію під керівництвом професора Дрейшока, коли погодилася на пропозицію мого Батька поєднати з ним свою долю. Незважаючи на маленькі руки, її готували до артистичної кар’єри, і лише ми – діти – своєю «музикою» зіпсували її»,- згадував М.А.Прахов у одному з листів (тут і далі переклад з російської наш, — О.Б.).

Портрети Емілії Прахової писали Рєпін і Котарбінський. Але справді безсмертною її неповторну, магнетичну красу зробив геніальний Михайло Врубель, написавши з Емілії один зі своїх шедеврів – ікону Божої Матері у київській Кирилівській церкві. Існує романтична і печальна легенда про історію створення ікони, але це вже, даруйте за тавтологію, — інша історія.

Повернімося до життєпису сина Емілії та Адріяна Прахових.

Микола Прахов народився у Римі, коли його батько стажувався за кордоном, удосконалюючи університетські знання з історії, а мама працювала разом із композитором та піаністом Ференцем Лістом. У ранньому дитинстві хлопчик захворів на туберкульоз кісток, тож часто доводилося лікуватися в теплих краях: у Ніцці, По, Біарріці.

До Києва Миколу привезли 1883 р. Тут закінчив гімназію. Вступив до Московського університету, але через хворобу навчатися не зміг, повернувся до Києва. Згодом працював у галузі декоративно-прикладного мистецтва, станкового живопису, чудово знався на художньому литві та роботі з бронзою. Відомий також як талановитий художник-орнаменталіст. На художню манеру М.Прахова-живописця великою мірою вплинула творчість М.Врубеля.

Восени 1902 р. взяв шлюб із художницею Анною Крюгер, донькою відомого київського юриста. (До речі, своякував із художником Миколою Мурашком – побралися з рідними сестрами).

1906 р., за порадами лікарів, разом із дружиною та двома дітьми поїхав до Італії, де прожив 6 років. На Капрі та в Неаполі – у художньо-промисловій школі при музеї Філандж’єрі – навчався художньому литву. Якийся час мешкав у Німеччині.

1917-го повернувся до Києва, де разом із М.Мурашком, П.Козиком та іншими художниками створив першу професійну спілку «Київський художник» та був обраний її головою.

З приходом більшовицької влади працював на різних незначних посадах у радянських установах, оформлював святкові заходи.Часто хворів.

Разом із І.Їжакевичем, В.Коровчинським та іншими художниками у 1926 р. Микола Прахов створив Асоціацію художників червоної України (АХЧУ). Хоча у кар’єрному сенсі це не допомагало: мав «не те» походження. Ось лише один епізод, описаний М.Праховим у «Автобіографії»: «У 1947 р., 11 квітня, зарахований на посаду старшого наукового співробітника до Київського музею російського мистецтва, де завідував відділом художньої промисловості та здійснював наукову інвентаризацію фарфору і кришталю, переважно російських заводів. Виконував цю роботу до 20-го січня 1950-го року, коли був скорочений як такий, що не має наукового звання… З 20 січня 1950-го року — отримую пенсію «по старості» в розмірі 150 рублів і 60 рублів «хлібних»…

М.А. Прахову належать художньо довершені спогади «Сторінки минулого» (вийшла друком у 1958 р.).

Численні статті з проблем образотворчого мистецтва, огляди художніх виставок і приватних колекцій свідчать про непересічний талант художнього критика і мистецтвознавця.

Також Микола Адріянович залишив прекрасну епістолярну спадщину: його листи (найперше до Т.М.Язєвої, доньки М.Мурашка, та її дітей -Тетяни і Володимира) можна сміливо вважати суттєвою складовою спогадів про українських і російських художників.

М.А.Прахов помер 25 листопада 1957 р. Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі, поруч із мамою. Чи збереглася могила його батька, Адріяна Прахова, у Криму — нині не відомо…

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

9 лютого

Інші дати
Василь Данилевич
1872 – український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець, учень В. Антоновича. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувшина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів про численні археологічні дослідження курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Розгорнути
Іоанна Златоуста
Опівдні ясне сонце - на ранню весну
Розгорнути
Народився Никифор Григор'єв (Григор'єв-Наш)
1883 –  педагог-просвітянин, громадський і політичний діяч, Міністр освіти в уряді УНР, директор Соціологічного інституту в Празі, керівник українського відділення радіостанції «Голос Америки». Автор праць «Історія України в народних думах та піснях», «Основи націознання», «Українська національна вдача».
Розгорнути