23 липня — День пам’яті преподобного Антонія Печерського – святого Православної церкви, засновника Києво-Печерського монастиря, будівничого Свято-Успенського собору

kolomija.com

Згідно з «Патериком Печерським»,преподобний Антоній Печерський, засновник чернецтва в Україні-Русі, народився близько 983 р. в містечку Любеч на Чернігівщині, в побожній селянсько-міщанській родині.

У хрещенні дістав ім’я Антипи.

Ще замолоду, почувши про чернече життя, Антипа викопав печеру неподалік Любеча. Дізнавшись про подвижництво афонських ченців, вирушив до Греції, на гору Афон, де прийняв від старця Феоктиста чернецтво з ім’ям Антоній. Тоді ж отримав місце у маленькій печері на скелі над Егейським морем.

За якийся час Антонія благословили на подвиг в ім’я віри у рідному краї. Преподобний повернувся до України-Русі. Оселився під Києвом, неподалік села Берестова, в печері, де перед тим мешкав священик Іларіон, котрого 1051 р. буде обрано Митрополитом Київським.

У цій печері Антоній мешкав у постійних молитвах, праці й постуванні. Носив грубу верету ( волосяницю) – довгу сорочку з рядна чи колючої овечої вовни; харчувався лише рослинами. Про ченця-аскета пішла слава всією Руссю-Україною. Довкола нього почали гуртуватися учні та сподвижники, вправляючись у духовній досконалості через молитви й піст. Так був заснований Києво-Печерський монастир.

1015 р. помер князь Київський Володимир Великий. До влади прийшов його третій син Святополк, якого за вбивство братів – Бориса, Гліба, Святослава – та інші лихі справи назвали Окаянним.

Преподобний Антоній змушений був знову вирушити на Афон і перебував там, аж доки ігумен Феоктист почув Господню волю про повернення Антонія до Русі. На той час Київський престол посів князь Ярослав Мудрий, який переміг під Любечем Святополка і змусив його втікати з українських земель.

Антоній оселився усамітнено, але люди почули про його повернення й почали приходити по благословення та пораду. Стали збиратися й побожні молоді чоловіки, просячи благословення на чернецтво. Серед перших – Никон, Феодосій, Варлаам, Єфрем. Антоній не відраджував їх, але щиро розповідав про велетрудне чернече життя.

Варлаам був сином боярина Івана Вишатича, тож батько приїхав і забрав свого сина, всіляко ганячи Антонія. Однак невдовзі Варлаам повернувся і став одним із найвідданіших слуг Божих та сподвижників преподобного Антонія.

Єфрем служив у князя Київського Ізяслава Ярославича, і той, дізнавшись, що слуга пішов у ченці, страшенно розлютився. Він вважав, що Антоній «зманив» Єфрема, й наказав печеру знищити, а всю братію запроторити до в’язниці. Втім це була лише зовнішня оболонка конфлікту. Головним, напевне, стало те, що Антоній, не цураючись тодішнього політичного життя, свого часу підтримував Святослава Ярославича в боротьбі його проти Ізяслава за Київський престол.

Отже, рятуючись від князівського гніву, Антоній з учнями залишили печеру й навесні 1069 р. вирушили до Чернігова, де на Болдиних горах преподобний заснував печерний монастир.

Тим часом дружина Ізяслава, княгиня Гертруда, вмовила чоловіка не виганяти слуг Божих, накликаючи на себе кару Господню. Тож Ізяслав звелів Антонія з братією знайти і особисто просив їх повернутися.

За часів князювання Ізяслава (від 1054 р.) преподобного Антонія вже знала вся Україна-Русь. Коли кількість ченців сягнула 12, вони збільшили печери і створили у них церкву. Першим ігуменом став Варлаам. Антоній же голими руками викопав собі печеру на сусідньому пагорбі, де оселився самотою, постуючи та молячись день і ніч. Згодом і тут постали нові печери, а місцина отримала назву Ближніх, або ж Антонієвих печер – на відміну від Старих, чи Феодосієвих.

Коли число ченців знову збільшилося, преподобний Антоній благословив поставити над печерами церкву Успіння Пресвятої Богородиці, щоби братія могла збиратися в ній для молитов і служби Божої. Успенський собор став широко відомий численними чудесами.

Завершив своє земне життя преподобний Антоній 10 (23) липня 1073 р. у одній з Ближніх печер, у котрій провів останні 16 літ. Він прожив 90 років, творячи своїми молитвами чудеса і зцілюючи недужих. Мощі святого Антонія дотепер зберігаються в цій печері – вона названа ім’ям святого.

Аскетичне, подвижницьке життя Антонія Печерського стало прикладом і для князів та воїнів, і для простих людей.

Через 25 років по смерті Антонія постало питання про його канонізацію. Певний час її всіляко затримувала Київська митрополія, що складалася переважно з грецьких ієрархів, котрі були проти визнання святого з України-Русі.

Відомо, що були намагання перенести мощі святого Антонія Печерського до Москви. Але вже за перших спроб порушити спокій спочилого з-під землі почав вириватися вогонь і ринула вода. Ті ж, хто розкопував поховання, зазнали жорстокої небесної кари.

Антоній Печерський був канонізований Православною церквою як преподобний (святий чернець, уславлений подвижницьким життям в усамітненні) на межі ХІІІ і XIV століть.

Сьогодні Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – це музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам’ятки історії і культури. Серед них – 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятки архітектури XI–XIX ст., численні виставкові приміщення.
Більше дізнатись про Києво-Печерську Лавру ви можете з фільму про «7 чудес України».