chrome firefox opera safari iexplorer

24 липня: 30 років тому над Києвом замайорів синьо-жовтий прапор

24 липня 2020 о 08:04
radiosvoboda.org

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Київрада прийняла за основу цей документ, розглядаючи питання про  підняття Національного синьо-жовтого прапора над міськрадою. Це був би символічний крок: адже прапор над столицею означає -  прапор над цілою Україною.

   На той час Київрада налічувала близько 280 депутатів. Для ухвалення рішень було потрібно не менше 151 голосу. Комуністи чинили шалений спротив. Голосів у залі бракувало.

  Від ранку на Хрещатику зібралося понад 200 тисяч людей. Велелюдне віче вимагало підняти Національний прапор над Києвом.

   Напередодні заступник голови Київради Олександр Мосіюк разом із колегами – депутатами Демократичного блоку — зустрівся з начальником міської міліції В.Шапошниковим, і той повідомив: якщо подія відбуватиметься не раніше 6-ї вечора, міліція силу не застосовуватиме.

   Прапор, який мав замайоріти над столицею, був перед тим освячений на подвір’ї  Софійського собору – вперше від  часів Української Центральної Ради. Й це також було символічним: у такий спосіб відроджувалася держава  часів Київської Русі-України.

У освяченні взяли участь шестеро священиків, у тому числі — представники тоді ще не легалізованої УГКЦ.

   Тоді, зрозуміло, інтернет-зв’язку чи мобілок не було. Активісти Руху роздавали листівки-запрошення  у людних місцях. «Загітувала» й керівна-спрямовуюча: в компартійних газетах синхронно з’явилися статті, що таврували «націоналістів, котрі без референдуму піднімають петлюрівсько-бандерівські прапори». За дорученням компартійних органів партком тролейбусного депо 24 липня організував страйк – нібито з вимогою підвищення зарплатні – щоб учасникам події було важче дістатися до центру міста. Але кияни, обурені тим, що треба пішки йти з роботи, подалися не додому, а на Хрещатик…  

У Львові, Івано-Франківську й Тернополі було виготовлено про одному прапору. Всі три (на випадок, якщо котрийся конфіскує  міліція чи викрадуть провокатори) привезли до Секретаріату Руху. Організатори стверджують, що найбільше відповідав розміру  щогли «Івано-Франківський» прапор. Але львів’яни досі переконані, що над Київрадою піднято саме їхній стяг.

   Багатотисячне віче під стінами міськради тривало протягом усього дня. Після освячення у Софії  прапор урочисто пронесли центральними вулицями. Дорогою приєднувалося  дуже багато людей.

   Також протягом цілого дня засідала Київрада. Останнім   розглядали питання підняття прапора. Головував заступник голови О.Мосійчук. Хоча для ухвалення рішення кворуму не було (воно було ухвалене 4 вересня), по завершенні засідання він вийшов до людей і зачитав рішення про національну символіку. Міліція, з огляду на кількість люду, застосовувати силу не ризикнула.

    О 19.00 пролунала молитва. Прапор злетів щоглою і затріпотів над велелюддям Хрещатика, у передвечірньому київському небі, здавалося – над усією країною…

   Хор Леопольда Ященка «Гомін» виконав Національний Гімн України та «Молитву за Україну».  Люди скандували:  «Незалежність!». Не розходячись, слухали виступи депутатів Верховної та міської рад, активістів Руху. Багато хто залишився на ніч, щоб охороняти стяг.   

   Протягом кількох місяців до прапора приходили люди з квітами, приїздили молодята, щоб вклонитися українській святині. 

   Той самий, легендарний київський прапор нині зберігається в Національному музеї історії України.

Розділи: Суспільство

29 вересня

Інші дати
Народився Микола Островський
(1904, с. Вілія Рівненської обл. - 1936) - письменник. Автор романів "Як гартувалася сталь" та "Народжені бурею".
Розгорнути
Народився Михайло Грушевський
(1866 - 1934) — український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.
«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». «Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав, України і Великоросії…».
Розгорнути
Народився Карпенко-Карий Іван (Тобілевич Іван Карпович)
(1845 - 1907) — український письменник, драматург, ерудит. Його комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» - класика світової драматургії.
«Карпенко-Карий був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література», Іван Франко
Розгорнути