Цьому погідному ельзаському дневі 68-річної давнини передували справді доленосні події.
19 вересня 1946р. в університеті Цюриху (Швейцарія) екс-прем’єр-міністр Великої Британії й відомий письменник-нобеліат Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль виступив з однією зі своїх лекцій. Присутні влаштували промовцеві справжні овації. Й не лише тому, що виступ був, як завжди, блискучим. Ідея, висловлена Черчиллем, стала для європейців, які щойно пережили воєнне лихоліття, справжнім ковтком свіжого повітря. Черчилль заявив про необхідність будувати «єдину Європу» і запропонував створити «Сполучені Штати Європи» – на зразок Сполучених Штатів Америки. Невдовзі пропозицію підтримав міністр закордонних справ Великої Британії Ернст Бевін, яий оприлюднив проект Західного Союзу.
5 травня 1949р. в Лондоні десять країн-засновниць (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція)
підписали Угоду, відому нині як Статут Ради Європи. «Метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу», – зазначається в документі.
Чільними цінностями майбутньої об’єднаної Європи проголошені демократія,верховенство права, права людини.
Рада Європи складається з Комітету міністрів, до якого входять міністри закордонних справ або їхні представники, та Консультативної (Парламентскої) асамблеї – ПАРЄ, дорадчого органу, який визначає напрями діяльності Ради Європи.
Нині до Ради Європи входять 47 держав. У роботі Організації також беруть участь країни зі статусом «спеціально запрошеного гостя ПАРЄ» та держави зі статусом «спостерігача в ПАРЄ».
Офіційні мови Ради Європи – англійська та французька, як робочі використовуються також німецька, італійська та російська, а під час дебатів перекладають і з інших мов.
Європейський суд з прав людини – орган із власним Статутом – діє на основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дорадчі органи РЄ – «Європейська комісія за демократію через право» (Венеційська комісія) та Конгрес місцевої та регіональної влади Європи.
1999р. була запроваджена посада Комісара з прав людини, чий офіс сприяє дотриманню прав людини та діяльності національних інститутів омбудсмена.
Загальний бюджет Організації на 2017р. – 454 586 500 євро, внесок України становить 4 269 377 євро.
1977р. для засідань у Страсбургу, біля чарівного парку Оранжері, споруджено Палац Європи. Поблизу розташувалася споруда Європейського суду з прав людини.
В активі Ради Європи – 200 конвенцій та угод, які мають обов’язкову юридичну силу: від Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – до конвенцій та договорів щодо боротьби з організованою злочинністю, попередження катувань, захисту інформаційного та культурного простору, політики в царині охорони здоров’я, освіти, музейної та архітектурної спадщини, туризму, спорту.
Україна заявила про своє бажання вступити до РЄ 14 липня 1992 р. Упродовж трьох років наша держава приєдналася до низки конвенцій РЄ.
9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до Ради Європи.
Однією з перших міжнародних організацій, які засудили агресію Росії проти України, була саме Рада Європи. У резолюціях та рекомендаціях Комітету міністрів і ПАРЄ зазначалося, що Організація не визнає анексії Криму та вимагає від Росії припинити підтримку сепаратистів у Донбасі. Затим було вжито санкцій проти Росії – були призупинені повноваження делегації РФ. У відповідь на санкції Росія цього літа припинила сплачувати членські внески до РЄ.
Рада Європи підтримує євроінтеграційні прагнення України. Водночас Україна належить до тих держав, у яких дотримання верховенства права, прав людини та розвиток демократії перебувають під моніторингом Ради Європи. Документи, ухвалені органами РЄ про функціонування інститутів демократії в нашій країні, свідчать, що українській владі ой як багато над чим треба працювати, аби не лише декларації, а й реальні дії відповідали вимогам європейської спільноти. Зокрема, не так давно ПАРЄ у своїй резолюції назвала неприпустимим позбавлення мандата народних депутатів, які «перестали бути лояльними» до політики своєї фракції.
В Раді Європи час від часу траплялися певні «непорозуміння». Проте такого гучного скандалу, як нинішній – пов’язаний з діяльністю президента ПАРЄ Педро Аграмунта – Організація, напевне, не зазнавала від часів свого створення.
Як відомо, П.Аграмунт докладав величезних зусиль, аби повернути російську делегацію до сесійної зали Асамблеї після призупинення її повноважень, навіть робив спроби заради цього змінити правила ПАРЄ. Підозра П.Аграмунта в отриманні політичного хабара потягла за собою виявлення ще цілої низки «епізодів» корупційного скандалу, до якого потрапили деякі провідні депутати із різних країн, у тому числі й частина членів Бюро (керівного органу) Асамблеї.
Про це писалося чимало, ось лише одна з публікацій.
Свого часу мене, представницю українського парламенту в ПАРЄ, також навідували певні сумніви й роздуми. Надто на тлі відвертого хизування російських депутатів своїми «позастатутними» відносинами з деякими колегами. І все ж у пам’яті найперше залишилися незабутні дні злагодженої праці, взаєморозуміння й підтримки української демократії та наших революційних подій із боку більшості парламентаріїв і назагал Асамблеї. Залишилися імена Ханне Северинсен, Горана Ліндблада, Емануеліса Зінґеріса, Андреса Геркеля,Еґідіуса Варейкіса, Майліс Репс і багатьох-багатьох інших – тих, кого можна назвати обличчям Європи, якої прагнули ми, рушивши на Майдан Гідності.
Мабуть, багато хто нині в Раді Європи також відчуває щодо України певні сумніви – адже це лише наша «воююча» влада може вважати, що її «некорупційність» і «великий патріотизм» іздалеку не помітні. Та виручає незмінне правило, якого дотримуються євроструктури: за діяння влади неприпустимо карати народ. Саме тому – скоріше всупереч, аніж завдяки владі – маємо безвіз…
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
