galinfo.com.ua
Майбутня українська героїня Олена СтепанІвна народилася в с. Вишнівчик Перемишлянського повіту на Львівщині й була третьою
дитиною в родині священника УГКЦ о.Івана Степаніва та його дружини
Марії-Минодори.
З ініціативи о.Івана в селі порацювала читальня
«Просвіти», до якої він передав чимало
власних книг. Також на власні гроші о.Іван передплачував селянам
часописи «Зоря» та «Діло», добудував сільську церкву.
Ананій Степанів,
старший брат Олени, був одним з лідерів в українському студентському
середовищі, активним членом українського національного спортивного товариства «Сокіл», заснував та очолив його філію у Вишнівчику.
Першим навчителем Олени був її батько, чудовий душпастир,
який виховував своїх дітей у любові до Бога,
людей, України.
У Першій Львівській гімназії для дівчат Олена вчилася на
відмінно, захоплювалася літературою, мистецтвом, спортом. До речі, услід за братом дівчина вступила до «Сокола», а
згодом у Львові очолила першу жіночу чоту – «Сокілок».
Прагнучи стати вчителькою, 18-річна юнка вступає до семінарії Українського
педагогічного товариства. Тоді саме почали створюватися
організації «Пласту», й Олена одразу ж долучилася.
По закінчені семінарії, щоб продовжити навчання і
самостійно жити, дівчина займається репетиторством.1921р. вступає до
Львівського університету, вивчає історію та географію. Відстоює права жінок на
рівну з чоловіками освіту, працю, участь у політичному житті.
Коли постав Легіон Січових Стрільців, Олена Степанів
домагається, щоб її взяли на службу. Жінок не беруть, але для неї єдиної
роблять виняток. А за якийся час створюються «Січові Стрільці-ІІ», куди, за
наполяганням Олени Степанів та її подруг, починають приймати і жінок (таких
виявилося 33). Присяга на Кайзервальді (місцина у Львові) — і починаються
лекції з військової історії, навчання наданню медичної допомоги, військовий
вишкіл…
Олена Степанівна очолює жіночу чоту УСС, бере участь у
боях на Маківці (квітень-травень 1915р.), під Комарником та Болеховом. За мужність у бою під Комарником була нагороджена срібною Медаллю Хоробрості,
отримала чин хорунжого. Згодом була нагороджена Військовим Хрестом.
Під час запеклого бою з московськими загарбниками під Лисовичами,
що на Болехівщині, Олена Степанівна потрапляє в полон. Протягом чотирьох
місяців її везуть до Ташкента. Перебуваючи впродовж двох років у таборі, Олена захворіла
на сухоти. Однак допомога товаришів і велика сила волі допомагають їй вижити. В
таборі відвідує курси (їх веде німецький офіцер) з англійської й французької мов та математики.
Повернувшись до
Галичини, разом з іншими старшинами готує Листопадовий Зрив 1918р.,
бореться за встановлення української влади у 1918-19р.р.
Четар Української Галицької Армії Олена Степанівна пройшла славний бойовий шлях від Львова до
Староконстянтинова. Працювала
референтом преси у Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та Міністерства закордонних справ УНР у
Кам'янці-Подільському.
1919р. Олена Степанів з дипломатичною місією УНР прибула
до Відня. Тут навчалась в університеті; захистивши дисертацію німецькою мовою —
«Розподіл і розвиток суспільства в давній Русі до половини XIII ст.» — отримала
ступінь доктора філософії.
1920р. Олена вийшла заміж за Романа-Миколу Дашкевича — відомого
адвоката і генерал-хорунжого Армії УНР, засновника української артиленрії й
організатора тих самих «Січових
Стрільців-ІІ», де вона командувала жіночою чотою. Наступного року подружжя
переїхало до Львова, а 1926-го народився син Ярослав, майбутній український
історик.
Повернувшись до Львова, Олена Степанів-Дашкевич працює в
гімназії Сестер-Василіанок, Львівському таємному українському університеті, бере
участь у діяльності Наукового товариства ім.Т.Шевченка.
1943р. Роман Дашкевич виїхав до Австрії, де мешкав до
кінця своїх днів (помер у січні 1875р.). Олена залишилася у Львові. Працювала
старшим науковим співробітником і завідувачем сектором економіки Львівського
відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею
АН УРСР. Від
1945р. – доцент Львівського університету.
20 грудня 1949 р. Олену Степанів-Дашкевич заарештували енкаведисти. Була засуджена до 10
років ув’язнення й
етапована до мордовських таборів. Захворіла на дистрофію, знову загострилася
легенева хвороба, жінка стала інвалідом.
1956 р. за
станом здоров’я Олена
Степанів була звільнена, повернулася до Львова. Опинилась у прямому сенсі
просто неба: без житла, без роботи, без засобів до існування. Винаймає
будиночок на вулиці Козацькій. Живе з випадкових заробтків.
11 липня 1963 р. Олени Іванівни Степанів-Дашкевич не
стало. Попрощатися з українською героїнею прийшли тисячі людей.
Олена Степанів-Дашкевич — авторка близько 75 праць. Серед
них — спогади «Напередодні великих
подій. Власні переживання і думки. 1912—1914»; «Напередодні великих подій»; монографії
«Сучасний Львів».
На честь Олени Степанів названі Львівська українська
гуманітарна гімназія та вулиця, на якій
вона розташована.
Відзнакою ім.Олени Степанів нагороджують жінок, що
зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та у громадське життя
Львова.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
