youtube.com
Він був одним із найвидатніших мовознавців та сходознавців світу. А ще – поетом, публіцистом, талановитим педагогом і дуже самотньою й доброю людиною…
А.Ю.Кримський народився у Володимир-Волинському, в родині, де говорили російською мовою. Батько Агатангела, татарин із білоруським корінням, викладав історію та географію. (Прадід по батьковій лінії був муллою й родичем кримського хана, та після конфлікту з ханом, побоюючись помсти, 1696р. втік з Бахчисараю, дістався Литви, де охрестився й прибрав собі прізвище Кримський – за місцем походження). Мати походила з литовсько- польського роду. «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався» — не раз говорив А.Кримський про себе.
Скільки мов знав А.Кримський – достеменно не відомо нікому. Хтось зі знавців каже, буцім 60, хтось називає цифру 100. Сам мовознавець жартував: «Легше буде сказати, яких я мов не знаю».
Навчатися вмів і любив: у Острозькій та Київській гімназіях, у Колегії Галагана, закінчив Лазарєвський інститут східних мов у Москві... У 30 років Кримський — професор східної літератури, автор низки підручників та перекладу Корану російською.
А.Кримський близько товаришував із М.Драгомановим, П.Житецьким, Лесею Українкою, яка присвятила свою драму «В катакомбах» – «шановному побратимові А.Кримському».
До речі, з листування Кримського та Лесі дослідники дійшли висновку, що Агатангел таємно і віддано кохав поетесу, ймовірно, саме тому й залишався неодруженим.
1918р., за часів гетьманування П.Скоропадського, Агатангел Кримський повертається з Москви до Києва. Отримує посаду вченого секретаря у щойно створеній Українській Академії Наук.
1919р. Київ захопили більшовики. Академія ледь животіє. Вчені пишуть свої праці на старих афішах розчиненими у воді хімічними олівцями — рідина, яку важко назвати чорнилом, у неопалюваному приміщенні Академії постійно замерзає. Кримський випрошує у більшовиків одяг та продуктові пайки для співробітників. Професору Кримському, який фактично очолює Академію, неймовірними зусиллями вдалося її зберегти.
Радянська влада апріорі не могла вважати А.Кримського своїм прихильником, адже він категорично відкидав тезу про «спільну колиску трьох братніх народів», відстоюючи гіпотезу щодо самостійності української мови, котра вже у ХІ столітті постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Кримським починає цікавитися ВЧК.
Тим часом професор, викладаючи у Київському університеті, створює потужну школу сходознавства в українській науці, а 1921р. очолює Інститут української наукової мови. Кримський майже зовсім втратив зір, його очима стає секретар М.Левченко, що його вчений усиновив.
Над Кримським густішають хмари: в нього відбирають аспірантів, забирають посади. 1929р. почалося розкручування «справи СВУ». Арештують одного по одному його колег-академіків. Сам Кримський хворіє, бідує, живучи на мізерну пенсію. Заарештували Миколу Левченка, який своїми показами врятував від арешту вчителя. Агатангел Юхимович бере шлюб з вагітною дружиною Левченка, щоб дати своє прізвище немовляті. М.Левченка засудили до розстрілу. За іншою версією, Микола нібито повернувся з таборів психічно хворим, недовго мешкав разом зі своєю дружиною та професором, але, не витримавши тиску чекістів, наклав на себе руки.
До Кримського звернувся Каганович з пропозицією зайнятися укладанням «Російсько-українського словника». , «…не хочу рискувати своїм чесним ім'ям…і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники», — відповідає професор.
Спочатку з професором Кримським загравали: 1941-го, до його 70-річчя, навіть нагородили орденом Леніна. Та дуже швидко «милість» обернулася «гнівом». Коли почалася війна, Агатангел Юхимович із прийомним сином Василем перебували у Криму, тож негайно вирушили до Звенигородки, де опинилися безцінні рукописи ( Академія тоді вже евакуювалася до Уфи). За кілька днів по Кримського прийшли енкаведисти . У постанові про арешт говорилося, що він є «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля».
Кримського та інших українських митців і науковців – «буржуазних націоналістів» у холодних «телячих» вагонах везуть до Казахстану. Звідти великий вчений уже не повернувся. За тодішньою офіційною версією, він помер 25 січня 1942р.в костанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання лишилося невідомим, що викликає припущення про його смерть у дорозі.
1957р. А.Ю.Кримський був посмертно реабілітований.
1970р. XVI сесія Генеральної асамблеї ЮНЕСКО занесла його ім’я до переліку найвидатніших діячів світу. Орієнталіст, фахівець із арабістики та тюркології, він залишив у спадок нащадкам понад тисячу наукових праць, переклав зі східних мов численні поетичні твори та упорядкував антологію східної поезії ІХ-ХV століть.
Про А.Ю.Кримського розповідали, що він був фантастично працездатним: міг працювати 18-19 годин на добу. Скаржився, що не може нічого забути, навіть коли цього хоче – мав феноменальну пам’ять.
До кінця своїх днів вивчав мови. У 70- років, скажімо, вивчив вавилонську та абисинську…
Олена Бондаренко
