chrome firefox opera safari iexplorer

Пам’ятати Стуса

06 січня 2021 о 10:01

4 вересня 1985 р. Селище Кучино Чусовського району Пермської області. Табір ВС-389/36-1 (неофіційна назва Перм-36) – колонія суворого режиму для засуджених «за особливо небезпечні державні злочини». Тут утримувалися, за обвинуваченням у «антирадянській агітації та пропаганді», дисиденти. Баліс Гаяускас, Сергій Ковальов, Натан Щаранський, Гліб Якунін… Українські правозахисники — Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Валерій Марченко, Василь Стус…

1980 р. в колонії створили, за кількасот метрів від основної зони, дільницю особливого режиму — для «особливо небезпечних рецидівістів». Вони утримувались у спецбараку, в закритих камерах. Серед цих «рецидівістів» був і Василь Стус. Поет, перекладач, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших українських «шістдесятників».

Уперше Василь Стус був заарештований 12 січня 1972 р.

Перед тим КДБ замовило Інститутові літератури ім. Т.Шевченка рецензію на поетичні збірки «Зимові дерева» та «Веселий цвинтар». Замовлення ретельно виконав доктор філології А. Каспрук. Це – про «Зимові дерева»: «…не треба доводити, що книжка Стуса шкідлива всім своїм ідейним спрямуванням, усією своєю суттю. Нормальна неупереджена людина прочитати її може лише з обридженням, із зневагою до «поета», що так порочить свою землю і свій народ».

А це – про «Веселий цвинтар»: «Радянські люди, за Стусом, це бездушні автомати, люди без голови, манекени, що механічно розігрують заданий за схемою безглуздий спектакль… З художнього боку вірші Стуса — це якась маячня, злобливе белькотіння, а з громадського, політичного — це свідомий наклеп, очорнювання і оббріхування нашої дійсності». Про тодішніх «рецензентів» від КДБ згодом Стус писав, що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді».

Справді, суддям уже не треба було якось напружувати мізки: бери цитати з «рецензій» — і вирок готовий. На початку вересня 1972 р. київський обласний суд, зрештою, так і зробив, засудивши Стуса за «антирадянську агітацію та пропаганду» до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

Термін першого ув'язнення відбував у таборах Мордовії. Вірші, котрі писав там, вертухаї вилучали і знищували. Хіба дещицю вдалося передати на волю з листами дружині.

1977 р. Василя Стуса вислали до селища ім. Матросова (Магаданська область), де він упродовж двох років працював на золотокопальнях.

1979 р. В.Стус повернувся із заслання. На життя заробляв у ливарному цеху заводу «Паризької комуни», на взуттєвій фабриці «Спорт». Приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Написав заяву до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

У травні 1980 р. Василь Стус був заарештований вдруге. Як «особливо небезпечний рецидивіст» засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Вирок оголошували за відсутності обвинуваченого, позбавивши його останнього слова. Бо обвинувачений домагався права самостійно захищатися і відмовився від призначеного адвоката, який фактично не використав навіть мінімальних можливостей захисту. Цим призначеним адвокатом був Віктор Медведчук.

У жовтні цього ж року видатний вчений і правозахисник Андрій Сахаров звернувся до світової громадськості із закликом стати на захист В.Стуса, назвавши вирок «ганьбою радянської репресивної системи».

Протестуючи проти нелюдського поводження з політв’язнями, в таборі Стус кілька разів оголошував голодування. 1983-го Василеві вдалося передати на волю тексти «З таборового зошита». Після їхньої публікації на Заході та ініціативи Г.Бьолля щодо висунення творчості поета на здобуття Нобелівської премії Стусові кати геть знавісніли.

Його на рік замкнули в одиночній камері, вдвічі зменшивши й без того жалюгідний раціон харчування. Збірку з понад 300 віршів (у одному з листів Василь писав, що має називатися «Птах душі») наглядачі знищили.

28 серпня 1985 р. Василя Стуса вкинули на 15 діб до карцеру — за фіктивним звинуваченням у «порушенні форми заправки постілі» та «суперечці з контролером». Василь на знак протесту оголосив сухе голодування.

Василь Овсієнко, товариш і співтабірник Стуса, згадував, що 2 вересня ще було чути голос Василя. Коли його виводили від начальства, він голосно повторював: «Накажу, накажу!» Так хоч знищіть, гестапівці!».

Увечері 3 вересня друзі також знали, що Василь живий: хтось чув, як просив валідолу, зле було з серцем.

4 вересня Левко Лук’яненко гукав Василя зі своєї камери, але відгуку не було.

Згодом з’ясували: помер уночі проти 4 вересня. Офіційна версія – зупинка серця. Насправді, як говорять товариші, міг померти від переохолодження або від зумисного удару карцерними нарами в ділянку серця.

Дружині табірні начальники повідомили про смерть чоловіка вранці 5 вересня. На прохання рідних допустити на похорон не зважили. Поховали на табірному цвинтарі біля села Борисово, вкопали стовпа з бляшанкою: «9». Перепоховання не дозволяли до… закінчення терміну ув’язнення.

9 листопада 1989 р. Василь Стус – разом із побратимами — Юрієм Литвином та Олексою Тихим — повернувся на Батьківщину. За домовинами йшли десятки, сотні тисяч людей — Україна прощалася зі своїми славними синами …

Потім він став — посмертно — лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка, Героєм України.

Ще потім, будуючи нову дорогу, без жодних сумнівів знесли будиночок на Львівській, 62, де мешкав Стус із родиною. Кияни просили тодішню міську владу на чолі з Черновецьким зберегти прилеглу місцину зі стародавніми дубами та соснами, створити тут сквер Стуса – навіть таблички встановили, самотужки виготовлені. Але де там! Нині тут височіє черговий торговельно-розважальний центр. «Святошинські високогорлі сосни, що рурами гудуть,вгорнувши в небо крони величаві», залишилися тільки у Василевому вірші.

Тодішній адвокат Стуса й теперішній кум президента Росії В.Путіна входить до складу тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах. Під час однієї з прес-конференцій Президент П.Порошенко навіть заступився за пана адвоката перед журналістами: «Віктор Медведчук у тристоронній контактній групі має одну виключно функцію – визволення заручників, які розташовані в Російській Федерації, у першу чергу, і на окупованих територіях. Жодних інших функцій у тристоронній контактній групі Віктор Медведчук не виконує».

Чимало з товаришів і соратників Василя Стуса вже приєдналися до нього перед Всевишнім, аби разом просити за Україну.

З помайданного сплеску, злету українських духу та душі виринули цинічні, безпардонні та своєкорисливі людці й заповзялися культивувати в «цій країні» свою отруйну «філософію», властиву «тимчасовикам».

Вони не розуміють, навіщо й чому отой Василь Стус мучився й помер. Скоріш за все, вони не гаразд і знають, хто такий Василь Стус. У них для цього є найняті, які готують патріотичні тексти на потребу моментові.
Не забуваються слова поетової мами:«Ну не дали ж йому жить! А тепер вони його шанують… Нащо вони здались!»

Тодішні не дали Стусові жити. Теперішні – не дають йому лишитися в нашій пам’яті. Людьми без історичної пам’яті, як відомо, керувати найпростіше.

Олена Бондаренко

27 грудня

Інші дати
День пам’яті Мелетія Смотрицького
(1577, Хмельницька область - 1633) — світське ім'я Максим Герасимович, письменник, церковний і освітній діяч, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської» (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову.
«Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська і литовська». (Мелетій Смотрицький)
Розгорнути
Народився Василь Ємець
(1890, с.Шарівка, Харківська область – 1982) – бандуриста-віртуоза, бандурного майстра, історика, письменника. На своїй бандурі виконував транскрипції творів Бетховена, Чайковського, Дворжака і мріяв поставити її поруч арфи, скрипки, піаніно.
Розгорнути