6 лютого 1883 року народився видатний український авіаконструктор Дмитро Григорович

Один із найталановитіших авіаконструкторів, творець першого гідроплана та першого у світі морського торпедоносця Дмитро Григорович народився у Києві.

Батько майбутнього конструктора, Павло Дмитрович, племінник відомого письменника Д.Григоровича, служив на цукровому заводі, згодом – у військовому інтендантстві. Мати, Ядвіга Костянтинівна, була донькою земського лікаря, освіченою й налаштованою дати добру освіту синові.

Дмитрик іще малим виявив неабияку цікавість до майстрування, навіть власноруч виготовив для мами буфет. Підрісши, залюбки займався точними дисциплінами.

У Київському реальному училищі з обов’язковими французькою та німецькою мовами навчався охоче. Відвідував повітроплавний гурток у Київській політехніці, яким керував учень М. Жуковського, професор механіки М. Делоне.

По закінченні училища Дмитро вступив на механічне відділення КПІ. Саме тут назавжди захопився авіацією. Навіть за дружину обрав однодумицю – закохану в небо і літаки Надію Сукневич. Подружжя, живучи майже голодно, примудрилося будувати вланик коштом… літак.

Перший легкий спортивний біплан Г1 потужністю 25 кінських сил Дмитро Григорович випробував 10 січня 1910р.

Затим узявся побудувати аероплан – разом із заможним київським аматором автоспорту Ільницьким. Аероплан демонструвався на київській виставці повітроплавання і мав великий успіх: журнал «Автомобиль и воздухоплавание» назвав його «найкращою конструкцією виставки».

Робота Григоровича зацікавила відомого підприємця і мецената Федора Терещенка, одного з ініціаторів та спонсорів Київської політехніки. До речі, Терещенко також мріяв стати авіатором, навіть обладнав авіамайстерню у своєму маєтку в селі Червоне, що неподалік Бердичева.

За якийся час спільними зусиллями конструктора Григоровича і мецената Терещенка з’явилися спортивні аероплани — Г2 і Г3.

У 1912—1913рр. Дмитро Григорович будував літаки разом з бароном Фальц-Фейном. Незавдовго до завершення навчання у КПІ вивчав у бельгійському Льєжі аеродинаміку і теорію двигунів.

Д.П.Григорович – автор 80 оригінальних конструкцій літаків різного призначення, зокрема — гідролітаків. У 1913 р., будучи технічним директором авіазаводу, Д. Григорович збудував перший у світі гідролітак.

1 червня 1914р. здійнявся у повітря літак М-1 («Морський перший»). Наступна розробка — двомісний літаючий човен М-5, який взяли на озброєнння Балтійський та Чорноморський флоти.

Впродовж Першої світової війни конструкторське бюро Д.П. Григоровича створило понад 10 різновидів гідролітаків. У тому чмслі — морський двомісний розвідник-бомбардувальник «М-9», який мав у своєму обладнанні гармату і міг сідати не лише на воду, а й на сніг. На цьому літаку 1916р. авіатор Ян Нагурський першим у світі зробив дві «мертві петлі» поспіль; нікому повторити це на літаючих човнах інших конструкцій так і не вдалося.

Конструкторському талантові Д.Григоровича належить іще один блискучий винахід: перший у світі літаючий морський торпедоносець — літаючий човен ГАСН.

Д.П.Григорович успішно втілював свої проекти на власному авіаційному підприємстві у Петербурзі. Та більшовики виробництво закрили, а потім майно «націоналізували» — простіше кажучи, розграбували.

З голодуючого міста – на той час вже Петрограда – Григорович із родиною повертаються до рідного Києва, згодом їдуть до Одеси.

У 1919р. Д.Григорович працює у Катеринославі, Сімферополі, Севастополі. Досконало знаючи англійську, французьку, німецьку мови, не раз отримував запрошення працювати, а то й постійно мешкати, з-за кородону. Проте волів залишитися на рідній землі.

За короткий час створив цілу низку проектів морських розвідників , навчальних літаків, морських міноносців.

Під керівництвом Д.Григоровича працювали М.Полікарпов, С.Корольов, С.Лавочкін, М.Камов та інші відомі конструктори.

Маховик більшовицьких репресій, хоча й поки що неквапом, поскрипуючи, — набирав обертів. Почали з «соціально чужих», що до їхнього числа потрапив і Григорович.

1 вересня 1928р. Дмитра Григоровича заарештували в його кабінеті. Звинуватили у «шкідництві», доправили до Бутирської в’язниці. Тут створили, обладнавши дві камери необхідним приладдям, першу «шарашку» - конструкторське бюро, в якому працювали засуджені. (Надалі таких «шарашок» буде багато).

У «сьомому ангарі» працювало КБ на чолі з Д.Григоровичем. Його заступником був М.Полікарпов, звинувачений у створенні «контрреволюційної організації». Працівники КБ перебували у «привілейованому» становищі: їм збільшили тюремну «пайку», через день дозволяли митися в лазні, щотижня — бачитися 10 хвилин з рідними…

Протягом трьох місяців в’язні — конструктори та інженери — розробили макет винищувача. Літак І-5 став найкращим легким винищувачем тих часів і називався абревіатурою «ВТ» — «внутрішня тюрма».

Невдовзі з’явилися ЛШ («легкий штурмовик»), ТШ-1 і ТШ-2 («тяжкий штурмовик»), ШОН («штурмовик особливого призначення»).

Після того, як літаки були успішно випробувані, Дмитра Григоровича з другою дружиною та дітьми доправили до Ялти – на відпочинок — у супроводі тюремного охоронця.

А 10 липня 1931 р. Д.Григорович вийшов на волю за амністією. Газета «Правда» надрукувала постанову Центрвиконкому СРСР: «…Амністувати… Головного конструктора з дослідного літакобудування Григоровича Дмитра Павловича, який розкаявся у своїх попередніх вчинках і напруженою роботою довів своє каяття. Нагородити його грамотою ЦВК Союзу РСР і грошовою премією в 10000 рублів».

Навесні 1938р. Д.Григорович був призначений на посаду керівника щойно організованого КБ у Новосибірську. Дорогою до нового місця роботи тяжко захворів. Виявили лейкемію. 26 липня 1938р. видатний конструктор помер.

Його КБ очолив А.Сильванський – зять М. Кагановича.

Олена Бондаренко,