Його революційним винаходом користується все людство вже не перше десятиліття. Лінзи на окулярах, об’єктиви фотокамер, біноклі, приціли й мікроскопи – яке б оптичне скло ви не взяли, воно має технологію українця Олександра Смакули.
Учений-фізик здійснив справжню революцію у 30-х роках ХХ століття. Він відомий передусім як винахідник антирефлексійного покриття лінз (простою мовою — «просвітлення оптики»). Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу, що значно зменшує відбиття світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення.
Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо,— це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.
Народився Олександр Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи на Тернопіллі в селянській родині Теодора і Марії Смакулів. Ще у початковій школі Олександр виявив неабияких хист до навчання, природа щедро наділила його допитливим, гострим розумом.
Навчання хлопця у Збаразькій гімназії перервала Перша світова війна. Він разом з іншими гімназистами бере участь у встановленні влади ЗУНР у Збаражі, упродовж двох років перебуває у лавах Української галицької армії.
Закінчивши у 1922 р. з відзнакою Тернопільську гімназію, Олександр вступає до Геттінгенського університету в Німеччині. Через 5 років він блискуче захищає дисертацію та отримує ступінь доктора філософії. Молодий вчений зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули».
Олександр хоче працювати в Україні, тому у 1928 році приїздить на роботу в Одеський університет, але дуже скоро переконується, що в тоталітарній державі займатися наукою безперспективно, і повертається у Німеччину, до Гайдельберґа, в Інститут медичних досліджень Кайзера Вільгельма. Досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, Олександр Смакула стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Тут, у Німеччині, він зустрів своє щастя – дружину Еріку Бунде, в коханні і злагоді з якою прожили 51 рік, зростивши двох дочок і двох синів.
У 1934 році його запрошують у легендарну компанію Zeiss, чиї окуляри, телескопи та фотоапарати продавали в усьому світі. Навіть Роалд Амундсен – перша людина на Південному полюсі – їх рекламував. Він стверджував, що, у свої експедиції в Антарктиду завжди брав біноклі, які розроблені за технологією українця.
Вже за рік демонструє технологію просвітлення фотографічних об’єктивів, винайшовши спосіб підвищення прозорості оптичних об’єктів, призм тощо за рахунок зменшення відбивної здатності оптичних поверхонь і отримує патент на виготовлення просвітленої оптики. Винаходить також унікальну сполуку, яка й сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення.
Відразу по війні, у 1945-у, американська розвідка забирає Олександра Смакулу до США, щоб використати його непересічний науковий потенціал для досліджень у військово-промисловому комплексі. Він один серед українців був визнаний повним професором Массачусетського технологічного інституту (1964 р.), де організував та очолив лабораторію фізики кристалів. Смакула першим почав займатися органічними напівпровідниками, створенням лазерів та мазерів. Програмовані, тонкоплівкові технології, гетеролазери, надчисті (“космічні”) кристали, однокристальні мікропроцесори, радіаційна фізика твердотільних матеріалів, модерна сенсорика – до всіх цих сучасних, актуальних і перспективних напрямів долучився український фізик.
Тужив у чужих світах Олександр Теодорович за Батьківщиною. 1964 року в листі до рідні, що жила у Доброводах, писав:
«Я от уже понад сорок літ скитаюсь на чужині, але своєї України не забув і повік не забуду. Частенько заглядаю до Кобзаря, щоби тугу розігнати».
Тільки єдиний раз, у 1972 р., йому вдалося побувати у своєму рідному селі, побачитися з родичами.
Українця запросили на конференцію до Вірменії. Тоді вчений попросив, аби йому дозволили відвідати рідне село на Тернопільщині. Зрештою прохання фізика виконали, а дозвіл у партійного керівництва випрошував особисто Президент Академії наук СРСР.
Олександр Смакула – українець не лише за походженням, а й по духу – активно долучається до діаспорного життя. Вченому були далеко не байдужі професійні інтереси українців у США. Він став почесним членом Товариства українських інженерів, дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, виступав з доповідями на українських наукових імпрезах.
«Я щасливий, що в мене така доля: у мене є світове визнання в науці, є дім, є дружина, але, на жаль, як діти, так і дружина не мають того почуття великої любові моєї до української землі», — з гіркотою говорив Олександр Смакула на схилі літ.
На чужій землі – не на рідній – закінчилось його земне життя: помер 17 травня 1983 р. в американському місті Обурн, де й покоїться його прах.
Увесь науковий світ в 2000 році, під егідою ЮНЕСКО, відзначав 100-літній ювілей видатного вченого XX століття. В селі Доброводи встановлено погруддя Олександра Смакули і на базі середньої школи діє технічний ліцей його імені. Наукову спадщину (понад 100 праць) досліджують українські вчені, також створено Фонд ім. Олександра Смакули.
