Створений ще у 1977 році багатоцільовий винищувач Су-27 заслужено став гордістю радянської авіації. Літак залишається базовим у ВПС РФ і, за аналогією зі знаменитим автоматом Калашникова, є символом технічної досконалості та зумовленої цим тривалості перебування на озброєнні.
Він єдиний у світі виконує унікальну фігуру вищого пілотажу «кобра Пугачова», коли важка 25-тонна машина в буквальному значенні слова стає на хвіст, не змінюючи попередньої траєкторії руху. Однак пілот, чиє прізвище ввійшло в історію авіації після демонстрації в червні 1989 року на авіасалоні в Ле-Бурже унікального трюку, насправді лише повторив уже добре напрацьований українським льотчиком-випробувачем Ігорем Вовком елемент пілотування.
Ще один маловідомий факт — те, що хоч Су-27 створено у конструкторському бюро Павла Сухого, сам видатний авіаконструктор помер ще у вересні 1975 року і безпосередньої участі у розробленні Су-27 не брав. Встановлені на цьому винищувачі два півторатонні двигуни АЛ-31Ф, як інформує російськомовна Вікіпедія та більшість сучасних російських енциклопедій, створено в конструкторському бюро «Сатурн». При цьому воліють не згадувати, що керував ним розробник турбореактивних авіамоторів Архип Люлька, лебединою піснею якого стало створення унікальних двигунів спеціально для Су-27.
Уродженцеві села Саварка Богуславського району Київщини пощастило на вчителів, бо у місцевій школі-семирічці математику викладав майбутній академік Михайло Кравчук, а мову і літературу — поет Дмитро Загул. Ще у школяра Архипа Люльки спалахнула полум’яна пристрасть до обох нібито нічим не пов’язаних навчальних дисциплін, згодом втілена видатним конструктором у поезію металевої досконалості вивірених точними розрахунками турбореактивних двигунів.
Так само як українець Сергій Корольов на десятиліття випередив сучасників у роботах космічної тематики, Архип Люлька став піонером з упровадження реактивних двигунів для польотів у повітряному просторі. Коли у Харківському авіаційному інституті присланий з Росії професор Цвєтков керував створенням паросилового двигуна для літаків, його підлеглий мав мужність заявити про безперспективність паровозної тяги в авіації й запропонував власну конструкцію турбореактивного двигуна.
Так Архип Люлька опинився в Ленінграді, де до червня 1941 року фактично було завершено будівництво першого в СРСР двигуна для реактивного винищувача. Однак із початком радянсько-німецької війни проект закрили, а його керівника евакуювали на Урал, де він розробляв повітропроводи для танкових двигунів.
Лише після того як у Німеччині провели успішні випробування першого реактивного літака, в СРСР згадали про Архипа Люльку та його багатообіцяючу розробку. Сталін вважав будівництво «літаків без пропелерів» справою передчасною, однак розпорядився про всяк випадок продовжити дослідження в цій сфері.
Науковим подвигом було те, що навіть за таких умов створений Архипом Люлькою двигун, як довели післявоєнні випробування, виявився кращим за німецькі трофейні й закуплені в Англії новітні розробки, копіювати які почали у конструкторському бюро майбутнього двічі Героя Соціалістичної праці росіянина Володимира Клімова. Тож представлені на повітряному параді 1947 року реактивні винищувачі Су-11 і чотиримоторні бомбардувальники Іл-22 із двигунами ТР-1 (турбореактивний перший) Архипа Люльки стали тріумфом науковця.
Наш земляк перший серед конструкторів двигунів, кого удостоїли однакової із творцями літаків честі — називати власними ініціалами створені двигуни, які отримали абревіатуру АЛ («Архип Люлька»). У 1948 році видатний інженер став лауреатом Сталінської премії ІІІ ступеня, у 1951-му — вже І ступеня, а у 1957-му — Героєм Соціалістичної праці.
Однак на відміну від прославлених конструкторів, наш земляк, чиї двигуни різних модифікацій досі служать «полум’яними серцями» літаків, не двічі Герой. Він був надто незалежним і ніколи не забував, що він українець. На стіні його робочого кабінету замість зображень Леніна чи чергового керівника держави були два портрети — поета і пророка Тараса Шевченка й безпідставно репресованого вчителя і математика Михайла Кравчука.
