Письменниця, перекладачка, громадська діячка, борчиня за жіночий рух, меценатка, видавчиня і дослідниця українського фольклору. У 1905 році була серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем’єром графом Сергієм Вітте, добиваючись (на жаль, безрезультатно) відміни багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво. Разом із Наталею Кобринською брала активну участь у підготовці альманаху «Перший вінок» 1887 року – єдиного на той час збірника творів українських жінок-письменниць. Зрештою, мати Лесі України і сестра професора Михайла Драгоманова. 17 липня 1849-ого народилася Ольга Петрівна Косач (у дівоцтві Драгоманова), відома широкому загалу як Олена Пчілка.
Діяльність цієї надзвичайно енергійної і вольової людини, в українській культурі майже всеохопна: важко знайти справу, яка не входила б до кола її інтересів.
«Бажання ясне — мислити, творити,
Живиться силою думок цілющих
І правду й боротьбу благословити!» (з поезії «Три вірша я знайшла в альбомі вашім», 1927 р.)
Крім постійної праці над організацією українського жіноцтва в Наддніпрянській Україні, участі у виданні «Першого вінка», Олена Пчілка долучилася до процесів націєтворення: вона ще раніше за Миколу Міхновського висунула ідею про те, що «справа незалежності українців — то справа тільки українців». Якийсь час намагалася вплинути на ідеологію Центральної Ради, а пізніше, розчарувавшись, іронічно характеризувала діяльність окремих міністрів.
Олена Пчілка була педагогинею, всім шістьом дітям дала домашню освіту, бо не довіряла тогочасним зрусифікованим школам, журналісткою, членом-кореспондентом Української Академії наук, виявляла хист до малярства, композиторства, поставила кілька спектаклів, відкрила першу українську бібліотеку в Луцьку.
Результати її скрупульозної пошукової роботи під час подорожі Новоград-Волинським повітом та ґрунтовний аналіз зібраного матеріалу 1876 року вийшли окремою книжкою «Український народний орнамент». Цим виданням досі користуються сучасні етнографи.
У літературі Олена Пчілка спробувала себе майже в усіх можливих жанрах — від дитячої приповідки до роману. Її повість «Товаришки» (вперше надруковано в «Першому вінку» 1887 року) — один із перших творів в українській літературі, де головною героїнею виступає емансипована жінка, свідома цінності власного «Я».
Ця «нова жінка» готова до напруженої внутрішньої роботи над виробленням нової системи цінностей, готова йти проти несприятливих обставин.
Олена Пчілка залишила також чималий доробок перекладів і переспівів світової класики: Овідія, Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Йоганна Вольфганга Ґете, Ганса Кристіана Андерсена, Віктора Гюґо...
В обстоюванні національної ідеї Ольга Косач була послідовною. Входила у керівні органи створюваних громадівцями українських інституцій, підписувала петиції й вимоги до чинної влади.
Соціалізм вважала утопією, основою суспільних змін мали стали культура та освіта. За радянської влади, святкуючи день народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії, огорнула погруддя Кобзаря синьо-жовтим стягом, що викликало лють місцевого комісара. В 1920-му заарештована за «контрреволюційні» виступи. Після звільнення виїхала в Могилів-Подільський, а від 1924-го мешкала в Києві.
Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, із 1925-го – член-кореспондент ВУАН. Водночас вбиралась у національні строї та спілкувалася винятково українською мовою.
Померла 4 жовтня 1930-го в Києві. Похована на Байковому кладовищі поруч із чоловіком, донькою та сином.
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті, сайтів «Гендер у деталях», bbc.com.
